4.2. Стадії розвитку психіки

Стадії розвитку психіки у філогенезі, як і форми поведінки тварин, пов'язані з рівнем розвитку нервової системи організмів. Кожен наступ­ний щабель еволюції — це і складніша порівняно з попереднім організація нервової системи, зростання значення мінливих компонентів поведінки, і повніше психічне відображення середовища. Проте такий зв'язок аж ніяк не є причиново-наслідковим. Так, ворони не мають кори головного мозку, але своєю здатністю до розв'язування експериментальних завдань майже не поступаються ссавцям. Немає кори й у дельфінів, поза сумнівом, «ро­зумних» тварин, та пацюків, дослідження поведінки яких виявили спільні з людиною закономірності научіння. Більше того, найпростіші, які зовсім не ають нервової тканини, реагують на подразники так, начебто вона у них є. І все це на тлі незаперечних даних, що засвідчують помітне спрощення поведінки тварин при видаленні окремих ділянок їхнього мозку. І що склад­нішим є мозок, то виразніша втрата твариною якоїсь здатності [36].

Неоднозначний характер зв'язку психіки і нервової системи дає підста­ву розглядати їх як відносно незалежні складники поведінки. І нервова система, і психіка виникають у процесі поведінки й ускладнюються в міру появи її нових форм. Кожна форма поведінки — це своєрідний характер стосунків організму з середовищем і відповідний їм етап розвитку чут­ливості як біологічного показника психіки. Чутливість, звичайно, ґрунту­ється на роботі нервової системи, але виконує в процесі поведінки специ­фічну функцію — орієнтує організм у середовищі біологічно нейтральних Подразників, які сигналізують про наявність біологічно значущих. Відтак, Функція поведінки полягає в співвіднесенні цих подразників між собою. Ускладнення поведінки, зумовлене процесом еволюції, призводить до відпо-

124 Розділі!. Розвиток психіки

Тема 4. Психіка у філогенезі та історіогенезі 125

Мал. 5. Шимпанзе розв'язує «дво­фазне» завдання (за В. Келером)

робляти сигнали, які надхо­дять від ще примітивних, але вже спеціалізованих ре­цепторів — органів чуттів, і на цій основі регулювати свою поведінку. Ще склад­ніше організований голов­ний мозок у представників нижчого рівня перцептив-ної психіки. Наприклад, у бджіл він має три відділи, у передньому з них розташо­вано асоціативні (об'єдну-вальні) і координуючі цент­ри. З цим відділом пов'язані зорові нерви, що йдуть від відповідних рецепторів.

Вищій та найвищій ста­діям перцептивної психіки відповідає найскладніша в тваринному світі нервова система: в усіх хребетних є

головний і спинний мозок, а у ссавців, до того ж, з'являються великі півкулі, оточені корою. Мозкові людини він поступається лише будовою кори та фактичною відсутністю лобових часток. Так, мозок ссавців являє собою багаторівневе утворення, в якому нижчі рівні регулюють внутрішній стан організму (обмін речовин, дихання, кровообіг, відповіді на елементарні подразники), а вищі забезпечують надзвичайно складну рухову активність та аналіз інформації, що надходить від п'яти органів чуттів. Завдяки цьо­му поведінка тварин набуває особливої пластичності, характеризується швидкою перебудовою навичок, і, що важливо, їх перенесенням у нові умови життя.

Таким чином, організм, піднімаючись зі щабля на щабель у процесі еволюції, отримує досконалішу нервову систему, а отже, можливість досягти більш високої стадії психічного розвитку. Психіка відіграє дедалі помітнішу роль у регуляції пристосувальної активності організму. При цьому її вища стадія — це повніше, ніж на попередній, відображення твариною середо­вища, що розкривається перед нею дедалі істотнішими властивостями. Вона включає в себе попередню, що зумовлює складність будови психіки. Етапи розвитку психіки тварин, у свою чергу, стають еволюційним підґрунтям психіки людини. Тут аналогом елементарної сенсорної психіки є відчут­тя, перцептивної — сприймання, а її найвищого рівня — мислення. "

Розвиток психіки у філогенезі ґрунтується на процесах діяльності, що обслуговують організм як біологічний рівень життя. Ускладнення цих процесів зумовлює появу специфічно людського етапу розвитку пси­хіки — первісної свідомості. Будучи продуктом еволюції, психіка дедалі виразніше виявляє себе її чинником [51].