4.1. Типи і форми поведінки організмів

Поведінка як притаманна організмам пристосувальна діяльність має вигляд біологічно доцільних реакцій, інстинктивної поведінки, научіння, інтелектуальної поведінки (табл. 8).

Ці типи і форми поведінки вивчають зоопсихплпгія й р.тплпгія (від гр fjuoЗ — характер, звичай) — галузь біології. Але якщо зоопсихологія досліджує поведінку в лабораторних умовах (Вагнер [9]; Войтоніс [ІЗ];

Дембовський [21]; Ладигіна-Котс [28]; Трошихіна [59]; Фабрі [60]; фішель [61]; Келер, див : [66]; Шовен [69]), то етологія — в природних (Васкін [5]; Гудолл [18]; Лоренц [34; 35]; Тінберген [57]). Зусиллями представників цих наук, учених, що працюють на їх «перетині» (Дьюс-берн [22]; Мак-Фарленд [37]; Меннінг (38J; Сланім [53]; Тіх [58]; Хайнд [64]), натуралістів (Даррелл [20]) поведінку тварин описано досить ґрун­товно.

Біологічно доцільні реакції підтримують елементарні прояви жит­тя організму. Прикладом такої реакції є таксиси (від гр. тсс^ІС — таму­вання, розміщення по порядку) — рухи одноклітинних і багатоклітинних організмів, що орієнтують їх відносно сприятливих (позитивні таксиси) або несприятливих (негативні таксиси) умов життя. У рослин аналогічні реакції — зміни напрямку росту залежно від впливів середовища (світла, тепла, земного тяжіння) мають назву тропізмів (гр. тролт] — поворот, напрям). У якому б положенні не перебувало стебло, корінь рослини завжди спрямований донизу. Проте вже найпростіші здатні, рухаючись до світла, обходити перешкоду, тобто орієнтуватись у середовищі. Так­сисом буде зміна швидкості руху (ортотаксиси), напрямку руху (клино-таксиси). Складніші організми здатні вибирати такий напрямок (топо-таксиси).

Інстинктивна поведінка базується на інстинктах (від лат. instin-ctus — спонукання) — вроджених, біологічно доцільних, складних за будовою рухових актах. Бджола будує соти так, начебто володіє матема­тичними методами розв'язування задач на мінімум і максимум. Вугрі з річок Північної Америки пливуть відкладати ікру в Саргасове море, а риби, що виростають з цих ікринок, повертаються назад через океан і відшукують ту саму прісну воду, в якій жили їхні батьки. Молода кам'ян­ка, що вилупилася з яйця на півночі Гренландії, мандруючи ночами, зна­ходить дорогу до своїх зимівель на півдні Західної Африки. У деяких видів мурах самці і плодющі самки не будують гнізд, не шукають їжі, не пере­суваються на далекі відстані, навіть не харчуються без сторонньої допо-

116 Розділ II. Розвиток психіки

Тема 4. Психіка у філогенезі та історіогенезі 117

моги. Вони використовують «рабів» — мурах іншого виду, захоплених у «полон».

Подібні приклади давно відомі і їх завжди було важко пояснити з по­зицій матеріалізму. Вірогідне пояснення інстинкти знайшли в еволюцій­ному вченні, яке вбачає в них закріплену біологічно доцільну форму по­ведінки, результат природного добору, сформований у процесі еволюції. На користь такого пояснення свідчить мінливість інстинктів, їх відповідність тим умовам, в яких вони формувалися. Мурахам того самого виду, що живуть у Швейцарії, притаманна кооперація зусиль «рабів» і «господарів»: вони разом збирають і зносять матеріал для гнізд, але «раби», до того ж, стережуть і доять тлю. В Англії «раби» мають ще більшу свободу [19]. Проте еволюційне пояснення поведінки тварин, як і еволюційне вчен­ня загалом, продовжує викликати дискусії, а то й зовсім заперечується [6; 40].

Зоопсихологи та етологи передусім з'ясували, що інстинкти є компо­нентом інстинктивної поведінки — ланцюга стетеотипних реакцій, що виникає у відповідь на ключові подразники — сигнали біологічно значущих властивостей середовища. Наприклад, під час шлюбного сезону самець колюшки виявляє агресію до будь-якого довгастого, червоного знизу пред­мета — ознаки суперника [57]. Цікаво, що характер ключового подразни­ка визначається умовами життя тварини. У цуценяти смоктальні рухи викликає м'яка шерсть (ознака матері), а в ягняти — затемнення тім'я (адже для смоктання треба підійти під вівцю й закинути голову) [53].

Досліджено також, що у змінених умовах інстинкти втрачають свою доцільність: бджола заклеюватиме й порожні, з відрізаним дном, стільни­ки. Загалом будь-який акт інстинктивної поведінки складається з пошуко­вої і виконавчої фаз: тварина спочатку знаходить ключовий подразник, який «запускає» вроджену поведінку. І якщо така поведінка є стереотип­ною, то її пошукова фаза мінлива. Досвідчена білка, на відміну від моло­дої, гризе горіх з найуразливішого місця — борозенки на шкаралупі, що є результатом научіння. На вищих щаблях еволюції співвідношення стійких і мінливих компонентів інстинктивної поведінки змінюється на користь останніх. Однак і в цьому випадку перші відіграють надзвичайну роль: несуть у собі підсумок еволюційного шляху, пройденого видом, готують організм до наступної поведінки [12].

Научіння — набуття і закріплення індивідуального досвіду поведінки тварини, яке виникає на базі мінливих компонентів інстинктивної пове­дінки. Ця здатність яскраво виражена в домашніх тварин, але й у природ­них умовах вона є вагомим чинником пристосування. Мисливці, наприк­лад, помітили, що вовки, почувши гуркіт гелікоптера, почали ховатись у хащі, а не вибігати на простір, як це робили раніше. Слони змінили свою поведінку відтоді, як на них стали полювати з дальнобійними рушницями: почали пастися переважно серед дерев. Причому все це відбулося за життя одного покоління. Характерно, що носороги не оволоділи таким способом поведінки, і це зробило їх дуже вразливими [51].

Научіння має місце й на ранніх етапах формування поведінки. Вже в день вилуплення з яйця у курчат виробляється реакція наближення до місця году­вання. Про значення раннього научіння свідчить явище імпрінтингу (від англ, imprint — закарбувати) — здатність вищих хребетних, які щойно з'яви­лися на світ, запам'ятовувати рухомі предмети, що потрапляють у поле їхньо­го зору. Відомою стала фотографія виводку сірих гусенят, що прямують за етологом К. Лоренцом, якого вони зафіксували як «матір» [34] (мал. 3). Імпрінтинг триває недовго і забезпечує тваринам упізнавання батьків, братів і сестер, своїх майбутніх жертв (у хижаків), статевих партнерів.

Формами научіння також є звикання, спроби й помилки, інсайт.

Звикання — поступове ослаблення реакції тварини на багаторазово повторюваний або тривалий подразник. Нерідко воно настає після орієн­тувального (від фр. orientation — установка, орієнтація) рефлексу — насторожування у відповідь на новий подразник та орієнтувальної діяль­ності — обстеження нового предмета чи нової ситуації. Наприклад, шимпанзе активно обстежує будь-який предмет, що з'являється у клітці (нерідко він викликає навіть більшу цікавість, ніж їжа), але згодом пе­рестає помічати його. Звикання часто виробляється на основі механізму

умовних рефлексів [43]. У такий спосіб домашні тварини звикають до господаря, умов утримання, часу

одування тощо.

Спроби і помилки — научіння внаслідок орієнтувальної діяль­ності, яка приводить до успіху. Канарка після вдалої спроби від­крити дверцята клітки надалі до­сить легко вибирається на волю. Цю форму научіння плідно ви­вчають представники біхевіориз­му, які, наприклад, встановили факт зменшення кількості поми­лок і часу виконання експери­ментального завдання пацюками Іід впливом багаторазових спроб, е з його пояснень випливає з 'потези про наявність у пацюків (та й у людини також) когнітив-чої карти — схеми поведінки за певних умов, яка вдосконалюється

процесі научіння (Толмен, див.: 165]).

•И, 3. К. Лоренц з виводком гусенят (явище імпрінтингу)