Тема 3. Основна проблема психології 107

го напряму життєвого шляху — лінії життя. Ситуація вибору є перед­умовою життєвого шляху особистості — шляху боротьби з наявними обмеженнями, самореалізації і творчості через вчинок.

Індивід також здійснює вибір, проте обирає шлях пристосування до вимог ситуації, тоді як особистість стає на шлях творення свого життя. Лінія життя особистості, спрямована в майбутнє, стає стратегією (від гр. атратпуих — воєначальник) життя, яке ґрунтується на здатності будувати його з урахуванням своїх індивідуально-психологічних особли­востей та можливостей, що їх відкриває конкретно-історичний етап роз­витку суспільства [2]. Стратегії підпорядкована тактика (гр. тоскна — мистецтво командування військом) життя — лінія, що діє в межах конкрет­ної індивідуальної ситуації. За вибір лінії життя особистість несе відпові­дальність — тягар вимог, до яких цей вибір зобов'язує [5]. Це відпові­дальність не лише за скоєне, а й за згаяне [52].

Людина здавна прагнула пояснити логіку (від гр. a.oyvkпi — наука про умовивід) свого життєвого шляху, усвідомити його закономірності. При цьому ототожнення людини з характеристиками індивіда приводить до розуміння фатальної детермінованості життєвого шляху ситуацією. З погля­ду на людину як на особистість логіка життя полягає в послідовності вчинків. На підставі таких уявлень виникає відповідне поняття про долю як про зовнішньо- або самодетерміновану логіку життя [29].

Загалом подібним чином пояснює свою долю кожна людина. Якщо вона не вірить у себе, сприймає світ як ворожу їй силу і, пристосовуючись, борониться від нього, то доля є для неї законом, якому слід скорятись. Якщо ж вона любить себе і людей, прагне проникнути в сутність буття, поєднатися зі світом, то доля стає для неї справою життя. Отже, логіка життя великою мірою визначається рівнем життя людини. Життєвий шлях індивіда несе на собі відбиток ситуації, життєвий шлях особис­тості •— боротьби за вихід із царства необхідності в царство свободи.

Життєвий шлях людини є періодичним процесом онтогенезу, який ґрун­тується на закономірних змінах в людському організмі та стосунках зі світом, характерних для кожного періоду [3; 17, т. 4; 31]. Такий період — вік —- є відносно обмеженим у часі станом фізичного і психічного роз­витку. Віком е раннє та дошкільне дитинство, підлітковий вік, юність, зрілість, старість. Кожен вік — це нові стосунки людини зі світом і відповідні зміни свідомості. Необхідність розібратись у своїх стосунках з довколишніми чи не найгостріше усвідомлюється в юнацькому віці. В цей час відбувається інтенсивна робота свідомості та несвідомого, яка справ­ляє помітний вплив на формування світогляду та вироблення власної філософи. Причому на різних рівнях життя цей процес неоднаковий. За О. М. Леонтьєвим, особистість постійно з'ясовує свої стосунки зі світом, прагне знайти в них своє місце.

Історія життєвого шляху є біографією (від гр. ЯioC — життя, уросфсо — пишу) людини, в якій можна виділити зовнішній і внутрішній бік. Зовніш-

ню біографію складає ланцюг подій — того, що сталося з людиною про­тягом її життя. Це різноманітні ситуації, які залежать від характеру її активності. Події в житті індивіда спричиняються відносно незалежними від його зусиль обставинами і настають унаслідок продовження обраної лінії життя. Події життєвого шляху особистості також готуються її попереднім життям, але вони роблять свій внесок у формування потенцій­ного етапу вчинку, здійснення якого стає переломним моментом біогра­фії, задає їй нову точку відліку. Внутрішня біографія — здобутки і втрати на життєвому шляху, що певним чином оцінюються людиною. Це лінія відображення зовнішньої біографії й пошук нових життєвих шляхів, який значно ускладнюється на рівні особистості.

Проте внутрішня біографія далеко не завжди відповідає зовнішній. Лю­дина може виділяти, оцінювати й глибоко переживати події, що не стають фактами її зовнішньої біографії. В свою чергу, внутрішня біографія дале­ко не завжди об'єктивується й стає відомою іншим людям. Тому красно­мовним є вислів «Під кожною могильною плитою лежить всесвітня істо­рія». Внутрішня історія життєвого шляху людини не простіша й не менш драматична, ніж історія людства.

Пошук людиною свого життєвого шляху пов'язаний з її відповіддю на отологічне питання — про смисл життя, своє призначення у світі, юдина прагне зрозуміти, заради чого вона живе й заради чого варто йти. З цим питанням на певному етапі свого життя стикається кожен, 'озв'язування його неабиякою мірою залежить від ситуації життєвого .ляху, насамперед соціальної. Відомо, наприклад, що сучасна людина нерідко переживає відчуття втрати сенсу життя: вона не знає ні того, що їй потрібно, ні того, що має робити, ні того, чого хоче [61].

Втрата людиною сенсу життя є свідченням життєвої кризи (від гр. кршІС — вихід, закінчення) — невідповідності подій усвідомлюваного лю­диною відрізку часу стратегії життя та її уявленням про долю. Вихід з життєвої кризи полягає в знаходженні смислу — відновленні лінії життя. В цьому людині можуть допомогти спеціальні форми психологічної допо­моги, проте у більшості випадків вона сама знаходить сенс життя й вихо­дить з кризи. На переконання В. Франкла, що більше людина віддає себе справі, людям, то швидше вона повертається до себе, стає сама собою.

Загальна тривалість життя визначається фізичним часом як формою послідовної зміни життєвих явищ. Проте людське життя характеризуєть­ся також психологічним часом — відображенням часових відношень між явищами життєвого шляху. Психологічний час не збігається з фізичним: може випереджати або відставати від нього [18]. Людина відносить події до теперішнього, майбутнього або минулого, сприймає їх як безперервні або перервні, обмежені або безмежні, стислі або розтягнуті. На цей вимір накладається уявлення людини про свій вік, імовірну тривалість життя і його закономірності. Цікаво, що психологічний час не обов'язково озна­чає наближення до старості. Якщо говорити про особистість, то певні життєві події можуть повернути їй відчуття молодості [5].