Тема 3. Основна проблема психології

99

психічними процесами, станами, властивостями, але не зводиться до них. Якщо тварина відображає лише те, що потрібно їй для підтримання життя, то індивід відображає світ безвідносно до своїх потреб. Світ як олюднене буття постає в своєму об'єктивному, незалежному від індивіда існуванні і як таке усвідомлюється.

Виникнення свідомості важко збагнути, не взявши до уваги буття ідеального, яке в цьому зв'язку може розглядатись як надсвідомість — об'єктивована в продуктах матеріальної і духовної культури царина зна­чень. Завдяки ідеальному предметний світ переломлюється в свідомості. В свідомості переломлюється буття. Буття стає усвідомленим. Людина сама є самоусвідомлюваним буттям [52].

Психологія завжди прагнула продовжити лінію філософського аналізу свідомості до конкретних процесів її виникнення й функціонування, тоб­то здійснити логічний перехід від закономірностей, притаманних свідо­мості людини взагалі, до закономірностей індивідуальної свідомості.

Як і в загальному, в індивідуальному плані процес виникнення свідо­мості відбувається в межах освоєння дитиною ідеального. Спостережен­ня свідчать, що дитина усвідомлює певну річ, називаючи її, причому коло усвідомлюваного зростає разом з оволодінням нею мовою. Однак не мова породжує свідомість. Адже дитина не оволодіває мовою сама по собі, вона засвоює слова в процесі спільної діяльності з дорослим. Проте слова прив'язані до об'єктів, які вони позначають, і прив'язані саме тим, що у знятій, очищеній від реальності формі несуть у собі їх значення. Діючи з речами, наслідуючи дорослого, дитина освоює культуру [ІЗ].

Тому не мова, а, швидше, культура породжує індивідуальну свідомість, але відбувається це за допомогою мови. Без мови немає свідомості. Свідомість існує на ґрунті значень мови і завдяки мові. Мова є формою існування індивідуальної свідомості [17, т. 2].

Одиницею спільної діяльності є операції — способи, за допомогою яких дитина освоює значення, що їх несуть у собі речі та акти людської поведінки. Спершу вони мають вигляд зовнішньої активності — насліду­вання поведінки дорослого. Відповідно засвоювані значення мають конк­ретний характер: відображають поверхові, чуттєво дані властивості ре­чей. На цій підставі складається чуттєвий образ світу. З включенням дитини в систему навчання і виховання, які покликані озброїти її знан­нями й соціальними нормами, операції (напевно, в зв'язку з процесами інтеріоризації) стають внутрішніми засобами засвоєння значень. Відкри­ваються широкі можливості для оволодіння узагальненими значеннями (всезагальними ідеями), тобто поняттями. Відтак, над чуттєвим рівнем свідомості надбудовується всезагальний.

Чуттєвий рівень свідомості ґрунтується на відчуттях і сприйманні — відображенні навколишнього світу з боку тих властивостей предметів, які дають органи чуття. Оскільки ці предмети вже позначені, дитина шляхом операцій разом з фізичними характеристиками освоює також їх ідеальне буття. Тому породження чуттєвого образу предмета є одночасним його

усвідомленням — віднесенням до існуючого поза нею світу (психофізіо­логічний парадокс у відчуттях і предметність образу у сприйманні). Проте це не означає, що чуттєвий образ і чуттєвий рівень свідомості — одне й те саме. Образ несе в собі конкретний предметний зміст, свідо­мість— ідеальне буття цього змісту — закодовані в ньому значення. Співвіднесення цього змісту з його ідеальним буттям й приводить до ус­відомлення як єдності чуттєвого образу і свідомості. В результаті об'єкт відображення отримує своє «подвоєння», своє «ідеальне буття» у вигляді образу [ЗІ].

Всезагальний рівень свідомості стає можливим завдяки поняттям. Залежно від того, яким саме: життєвим (самостійно виробленим) чи науковим (виробленим у процесі пізнавальної діяльності людства), образ свідомості буває емпіричним (від гр. е(д.яєіріа — досвід) або ж теоре­тичним (від гр. десирш — розгляд, дослідження). Індивід має можли­вість шляхом власної діяльності будувати адекватний і змістовний образ світу.

Функціонуючи в межах індивідуальної свідомості, зазначені рівні взає­модоповнюють один одного. Вони ж знаходять відображення в її будові, що її передусім складають чуттєві образи і значення. Перші, наприк­лад, заявляють про себе своєрідним відчуттям реальності: саме на відсутність такого відчуття скаржаться люди, які через поранення втратили здатність отримувати інформацію від органів чуттів [ЗІ]. Та навіть у цьому разі свідомість не зникає, що вже підкреслює роль значень як складових свідомості. Оперуючи поняттями — мовними носіями значень, індивід свідомо відображає дійсність і за відсутності чуттєвої інформації про неї. На цій підставі він не лише відтворює минуле, а й створює образ майбут­нього, усвідомлюючи при цьому, що такий образ нереальний, тобто поз­бавлений чуттєвості.

До складу індивідуальної свідомості входить ще й особистісний смисл — індивідуалізоване відображення реального ставлення людини до певних явищ дійсності. Він виникає на підставі значень і, власне, є «значенням для мене» [31]. Ця обставина надає свідомості небезстороннього характеру, підкреслює, що образ світу є приналежністю індивіда, його власністю. Водночас смисл стосується сфери буття, де містяться його джерела, реально пом'якшуючи опозицію свідомості і буття [24]. Свідомість проникнута смислом, він позначає в образі найпривабливіші предмети, нерідко наді­ляє їх додатковим значенням, породжує надцінні ідеї, зрештою, може спотворювати відображення дійсності. Проте завдяки цьому складникові свідомість є живим психічним утворенням, яке має свою, а не лише зов­нішньо детерміновану, логіку розвитку.

Індивід живе в світі і світ живе в індивіді. У свідомості індивід відобра­жає світ, привносячи в процес і результат такого відображення самого себе. Тому свідомість, як і психіка, є суб'єктивним і суб'єктним яви­щем. Вона є образом, що відкриває індивідові світ і водночас накладає на світ відбиток його власного буття.

100 Розділ І. Психологія як наука