Тема 3. Основна проблема психології

91

Блок тонусу кори є енергетичною станцією мозку, що забезпечує необхідну для здійснення будь-якої дії збудливість його основних струк­тур. Головним апаратом цього блоку є сітчастий утвір — особливе нервове утворення стовбурових відділів головного мозку, що акумулює різноманітні джерела активізації кори (процеси обміну, зовнішні подраз­нення, власний енергетичний потенціал) і регулює рівень її збудливості (Мегун [38]; Смирнов та ін., див.: [26; 35]). Це досягається завдяки ве­ликій кількості її аферентних (від лат. affero — приношу, доставляю) і еферентних (від лат. efferens — той, що виносить) зв'язків з різними відділами головного і спинного мозку. Порушення їх спричинює патологічну сонливість, зниження тонусу м'язів, вегетативні розлади тощо.

До блоку прийому, переробки і збереження інформації надходять збудження від органів чуття. Його апарати розташовані в задніх відділах півкуль і складаються із зорових (потиличних), слухових (скроневих) і загальночутливих (тім'яних) відділів кори та відповідних підкіркових структур. Основою цього блоку є первинні (проекційні) зони, неврони яких мають високу спеціалізацію. Наприклад, окремі неврони потилич­них структур реагують лише на суворо визначені властивості подраз­ників: відтінки кольору, конфігурацію, напрямок руху тощо (Блінков, див.: [26]; Мілнер [Зб]). Над первинними надбудовуються вторинні (гно­стичні) зони кори, неврони яких об'єднують і комбінують збудження від подразників. Основою третинних зон (зон перекриття) є нервові утво­рення нижньотім'яної ділянки мозку. В них інтегруються збудження, що проходять через первинні і вторинні зони. Тут же відбувається їх перекодування у форму, придатну для організації процесів мислення та пам'яті.

Блок програмування, регуляції і контролю відповідає за виникнення намірів, програм внутрішніх і зовнішніх дій. Він міститься у передніх лобових частках великих півкуль, входом до яких слугує рухова зона кори, безпосередньо пов'язана з м'язами кінцівок людини, обличчя, губ, язика. Первинну зону цього блоку становлять верхні шари кори — неврони і спеціальні клітини глії (від гр. у Ала — клей), що підтримують їх роботу. Над нею міститься вторинна зона — лобові частки кори. Електричне подразнення цих ділянок викликає цілі комплекси рухів (повороти очей, голови, всього ^тіла, хапання тощо), що вказує на їх інтегративну роль. Третинною, найважливішою зоною блоку є передлобові (префронтальні) відділи мозку, які мають вирішальне значення в регуляції найскладніших форм поведінки людини. Вони пов'язані не тільки з розташованими нижче зонами цього блоку, а й з апаратами інших блоків, насамперед з сітчас­тим утвором. Завдяки цьому у префронтальних відділах відбуваються переробка імпульсів, що йдуть від усіх структур мозку, а також організа-ція^низхідних впливів на ці структури. Функція префронтальних відділів здійснюється за участю мови, за допомогою якої людина створює усвідом­лені програми поведінки. В цілому лобові частки регулюють вищі психічні функції [65].

Будь-яке психічне явище є результатом спільної і водночас спеціалізо­ваної функції всіх блоків. Так, під час сприймання перший блок забезпе­чує потрібний тонус кори, другий здійснює аналіз і синтез одержуваної інформації, третій визначає пошукові рухи, зумовлює активний характер цього явища. Остання обставина є свідченням того, що у виникненні психічного образу поряд з суто мозковими явищами виняткове значення мають м'язові рухи [8; 31; 34; 53]. Рухи є начебто посередниками між мозком і психікою: з одного боку, регулюються мозком, з іншого, є інтим­ним механізмом функціонування психіки.

У межах такого «горизонтального» принципу роботи мозку виявлено наявність жорстких і гнучких систем забезпечення психічних процесів [10; див. 35; 40]. Так, дитина народжується зі значною кількістю жорст­ких мозкових систем, які обслуговують життєво важливі процеси, пере­дусім рух і емоції. В онтогенезі на їх підставі формуються гнучкі систе­ми, які забезпечують утворення нових форм поведінки. Чим складніше психічне явище, тим істотнішу роль відіграють гнучкі системи. Функція всіх систем мозку проявляється у вигляді біоелектричної активності мозку — характеристик збудження окремих невронів та їх груп (Костюк [ЗО]; Новикова, див. [26]).

Відомо, що надходження якоїсь інформації з зовнішнього світу викликає дві фази такої активності [27; див.: 35]: 1) біоелектричну відповідь проек­ційних зон кори на аферентні сигнали, що несуть переважно фізичні па­раметри інформації; 2) активність кіркових і підкіркових структур та сітчастого утвору, яка відповідає за оцінку значення тієї чи іншої інфор­мації для організму. Синтез цих параметрів дає власне психічне явище — відчуття.

Шляхом аналізу динаміки імпульсної активності невронів прагнуть та­кож розшифрувати нейрофізіологічні коди (від фр. code — зведення за­конів) психічних явищ — значення процесів, на підставі яких ці явища відбуваються (Бехтерева та ін., див. (35]). Зокрема, виявлено, що коду­вання словесних сигналів характеризується перебудуванням частоти розря­дів цієї активності, певним групуванням і формою електричних розрядів невронів, а також зміною типу взаємодії між групами невронів у різних відділах мозку. Наприклад, частота характерним чином змінюється на різних стадіях узагальнення смислу двох запропонованих досліджувано­му слів. Вона істотно зростає перед початком відповіді на друге слово, що вважають нейрофізіологічним проявом операції узагальнення. Окреме ж слово має два коди: слуховий і керівний. Перший — це показники актив­ності мозкових структур, за допомогою яких чується, а другий — за допо­могою яких вимовляється слово. Було також виявлено групи невронів, перебудування частоти яких залежало від інформації, що зчитувалася з пам'яті.

Нейрофізіологічні коди — це мови, якими «розмовляє» мозок, тому спроби розшифрування їх є перспективним кроком у напрямку подальшого вивчення фізіологічних основ психіки.

92

Розділ І. Психологія як наука