Тема 3. Основна проблема психології 89

3.1. Мозок і психіка

Виходячи з методологічних принципів системно-діяльнісного аналізу, психічне і фізіологічне не є паралельними, не перебувають між собою у причиново-наслідковому зв'язку і не підпорядковуються принципу взає­модії. Хоча психіка є функцією мозку, а мозок — матеріальним носієм, органом психіки, детермінантою як психічних, так і фізіологічних явищ є навколишній світ, а точніше — діяльність істоти, що живе у ньому. І перші, і другі є її невід'ємними сторонами, бо у ній виникають, формуються, через неї виявляються.

При цьому психічне і фізіологічне — якісно відмінні явища, про що свідчить, наприклад, психофізіологічний парадокс, за яким характерис­тики відчуттів формулюються не в термінах стану суб'єкта — їх носія, а в термінах властивостей його джерела — об'єкта [16].

На відміну від психічних фізіологічні явища, наприклад висока темпе­ратура тіла, спричинена порушенням роботи якоїсь системи організму, безпосередньо пов'язані з цією роботою. Хоча вони й породжуються взаємо­дією організму з середовищем, проте відносяться не до світу, а до організ­му. Тому характерною ознакою фізіологічних явищ є їх локалізація в одному просторі з органом, що їх породжує. Тим часом орган психіки і його продукт — різно локалізовані явища.

До того ж психічне є багаторівневим явищем, яке на рівні організму виконує функцію випереджувального відображення дійсності. Воно ви­никає на ґрунті фізіологічного, але відноситься до світу, який відобра­жає. Світ наповнює його своїм змістом, змінює його форми та механіз­ми функціонування. Якщо на цьому рівні життя психіка опосередковує біологічні процеси, то на рівні індивіда — соціальні, а на рівні особис­тості вплетена в процеси творення людиною самої себе. Тому на ниж­чих рівнях життя зв'язок психічного з фізіологічним є очевидним, тоді як на вищих приховується за активністю та власними закономірностями психіки.

Хоча фізіологічне й психічне — різні явища, в історії науки було чимало спроб знайти конкретні механізми переходу від першого до другого (Анохін [4J; Бехтерева [10; див.: [35; 40]; Бойко [11]; Дельгадо [19]; Дубровсь-кий [20—22]; Іваницький [27; див.: 35]; Лурія [34; див.: 26; 40; 67]; Мілнер [36]; Прібрам [46]; Хамська, див.: [40; 65]; Чуприкова [68]; Шваркав [69]). Інтенсивно досліджується в цьому зв'язку людський мозок.

За сучасними даними, він має складну будову і є наслідком еволюції нервової системи — сукупності центральних і периферичних утворень, що регулюють і контролюють усі функції організму. Якісно новим етапом її еволюції стала поява у хребетних головного мозку — системи нерво­ вих апаратів, які дають змогу виробляти індивідуально мінливу поведін­ ку. Розвиток у ссавців кори головного мозку, апарати якої здатні отри­ мувати, обробляти та зберігати інформацію, що надходить із середовища, зумовив надзвичайну різноманітність форм поведінки. Основні структури кори головного мозку людини наведено на мал. 2. ^Г" '"

Кора та підкіркові структури мають близько 14 млрд нервових клітин — невронів. Кожен неврон може перебувати в шести якісно різних станах і має в середньому близько 5 тис. контактів з іншими невронами, що харак­теризує величезні можливості людського мозку [34].

Учені здавна прагнули визначити ділянки мозку, які відповідають за кон­кретні психічні явища. Зокрема, спостереження за хворими з фіксованими ураженнями мозку показали наявність зв'язку між локалізацією травми й такими явищами, як параліч кінцівок, втрата чутливості, сліпота. На ранніх етапах розвитку нейропсихології було виявлено центри понять, письма, лічби, читання, орієнтування в просторі тощо. Однак ґрунтовніші дослідження зас­відчили, що досить чітку локалізацію в тих чи інших структурах мозку мають лише генетичне зумовлені психічні явища людини. Наприклад, електричним подразненням певних нервових центрів можна викликати у досліджуваного стан страху, тривоги, агресії, задоволення або незадоволеності [19]. Щодо вищих психічних функцій (спостереження і запам'ятовування, мовлен­ня і мислення, читання і лічби), то вони базуються на спільній функції різнорівневих ділянок мозку, кожна з яких здійснює свій внесок в їх забезпе­чення. Отже, мозкове представництво цих функцій має динамічну і систем­ну локалізацію: воно є складно організованим цілим і має безліч високоди-ференційованих структур, що виконують специфічну роль.

Мозок складається також зі структур — функціональних блоків, які взаємодіють і надбудовуються один над одним [34; див.: 26; 40; 67]. Це блок тонусу кори, блок прийому, переробки і збереження інформації, блок програмування, регуляції і контролю діяльності.

90

Розділ І. Психологія як наука