Тема 2. Психологія як система знань 73

Суб'єктивність-сиб'єктність, небайдужість, життєвість психіки, її сигнальний, знаковий та вчинковий характер є свідченням існування її як осередку життя.

Тому погляд на психіку крізь призму функції відображення є недостат­нім. Адже продукт цієї функції — образ світу, який опосередковує жит­тя своєю здатністю орієнтувати людину в довколишньому, втілюється в її активності (й саме тому збагачується |35, т. 2]). Це вже регулятивна функція, без якої психіка була б пасивним утворенням, завжди вторин­ним, «відображальним» стосовно свого об'єкта; так само пасивним був би і її суб'єкт. Окрім цього, психіка є своєрідним засобом, що ним довіль­но чи мимовільно користується суб'єкт. Це її інструментальна функ­ція. У психології це поняття практично не використовують. Проте оскіль­ки психіка виконує відображальну (пізнавальну) функцію — відтво­рює світ у формі образу, а також регулятивну — узгоджує цей образ з дійсністю, то вона має й інструментальну функцію — виявляється у вигляді способу життя — шляхів і форм використання суб'єктом засобу, яким виступає психіка.

Пізнавальна, регулятивна та інструментальна функції психіки у су­купності забезпечують пристосування організму до середовища, освоєння індивідом культури, самореалізацію та творчість особистості. Завдяки їм процеси опосередковування, властиві психіці, набувають вигляду багаторів­невого і багатофункціонального механізму її існування та розвитку.

Кожну функцію можна пов'язати з певним колом психічних явищ. Наприклад, функцію відображення виконуватимуть відчуття, сприйман­ня, пам'ять, мислення, уява; регулятивну — увага, емоції, воля; інстру­ментальну — особистість, свідомість, несвідоме, темперамент, харак­тер, здібності. Звичайно, одне й те саме явище можна співвіднести з різними функціями. Та й виокремлення останніх є, певною мірою, умовним заходом, покликаним підкреслити різнобічність психіки. Проте вона має свою структуру, і без спроби її аналізу психологічне пізнання буде неповним.

Принцип єдності психіки і діяльності проливає світло на механіз­ми функціонування психіки. Згідно з цим принципом, психіка виникає, розвивається і існує в діяльності як способі життя суб'єкта. Психіка є продуктом, компонентом і умовою діяльності як активності, шляхом якої людина реалізує свої стосунки зі світом. При цьому якісна відмінність психіки людини від психіки тварин пояснюється тим, що у першому ви­падку діяльність є суспільно-історичною, а у другому — біологічно доцільною. І зміст, і засоби навіть суто індивідуальної за формою людсь­кої діяльності несуть у собі історію суспільства. Цей принцип спрямова­ний проти редукції психіки лише до суб'єктивного і закликає вивчати її опосередковано — шляхом аналізу діяльності [35; 67]. Логіка психології людини осягається через логіку її діяльності.

Діяльність — багаторівнева система активності. Організм виявляє біологічно доцільну поведінку, яка забезпечує пристосування до середо-

вища. Індивід здійснює акти освоєння — привласнення та відтворення досвіду, накопиченого попередніми поколіннями. На рівні особистості людина підіймається над обставинами свого життя й у такий спосіб заявляє про свою здатність до самореалізації та творчості. У першому випадку психіка демонструє сигнальний характер, у другому — знаковий, в останньому — вчинковий.

Із ускладненням діяльності відповідно ускладнюються і функції психі­ки. При цьому пізнавальна функція перебуває під впливом процесу інте­ріоризації діяльності — переходу від зовнішньої, предметно-практич­ної, форми до внутрішньої, теоретичної. Відтак, психіка, що спочатку має вигляд чуттєвого образу світу, який виникає завдяки роботі органів чуттів, стає раціональним образом — таким, що здійснюється засобами внутрішньої діяльності. Це безмірно розширює можливості суб'єкта: він починає оперувати знаннями, привносячи в них і свій досвід. У такий спосіб будується образ світу — цілісна, чуттєво-раціональна, багаторів­нева і багатовимірна система уявлень про себе, про інших людей, приро­ду та суспільство. Цей процес включає в себе чуттєве відображення три­вимірного простору, часу та використання значень [35, т. 2].

У межах регулятивної функції психіка опосередковує стосунки люди­ни зі світом як сторона діяльності. У межах інструментальної функції є вже засобом життя суб'єкта.

Отже, за принципом єдності психіки і діяльності психіка має розгля­датись у зв'язку з процесами пристосування, освоєння, самореалізації та творчості.

Принцип розвитку зобов'язує підходити до психіки як до продукту ускладнення взаємин людини зі світом. Це відбувається у філогенетич­ному, історичному та онтогенетичному планах.

Філогенез психіки —її ускладнення в процесі еволюції організмів. На кожному щаблі останньої психіка забезпечує їх пристосування до вимог природного середовища. При цьому її розвиток відбувається шляхом пе­реходу від однієї стадії до іншої [35, т. 1; 78]. Історіогенез психіки — якісно вищий етап її розвитку, на якому вона виявляє свою суспільно-історичну природу, є продуктом і чинником культури, психологією світо­вої історії [64]. Онтогенез психіки — послідовні зміни, зумовлені усклад­ненням активності людини протягом життя [19). Є підстави вважати, Що він залежить від рівня життя |47|.

Онтогенез психіки на рівні організму — це розвиток, який характе­ризує аналіз відношення «мозок — психіка». Йдеться про відношення між психічним і фізіологічним, тобто про зміст психофізіологічної пробле­ми. Спосіб її розв'язання задає орієнтири аналізу психічного розвитку.

З позицій принципу взаємної доповнюваності психічне і фізіологіч­не — два аспекти активності, адже, з одного боку, вона опосередко­вується психікою, а з другого — певними фізіологічними процесами. Однак це якісно відмінні явища, про що свідчить, наприклад, предметність психічного образу: світ, який відображає людина, міститься не в її го-

74

Розділ І. Психологія як наука