Тема 20. Характер 451

пожнеш долю». Можна сказати, що характер «виробляється» у вчинках, що вчинки формують характер.

Можливі й інші підходи до розуміння природи та сутності характеру, але у будь-якому разі вони повинні слугувати поясненню тієї реальності, яка описується в психології цим поняттям.

Зокрема, адекватність такого пояснення можна перевірити на прикладі проблеми національного характеру. Ця проблема є предметом етнопси­хології (від гр. лflvoз — народ) — галузі психології, що вивчає своєрідність психічного складу людей, зумовлену їх належністю до якоїсь етнічної спільноти. Проте аналіз розвитку етнопсихології свідчить, що ця проблема, так і не знайшовши належного розв'язання, поступилася дослідженням етнічної зумовленості пізнавальних процесів, настановлень, форм сус­пільної свідомості [42].

Справді, дослідження національного характеру українців (Ващенко 115]; Кульчицький, Онацький, Храмова, Цимбалістий, Шлемкевич, див.: |62]) не дають достатніх підстав для його визначення, хоча й підкреслюють перевагу в ньому емоційних властивостей над інтелектуальними та вольо­вими¹. Вони проведені з позицій різних напрямків психології, реалізу­ють лише номотетичний підхід, через що проблема українського харак­теру розв'язується в суто абстрактному плані.

Психологія має перевести цю проблему в площину конкретного життя, поєднавши таким чином номотетичний та ідеографічний підходи до аналізу характеру (див.: Замість післямови).

* * *

Щоб викласти цю тему, довелося конкретизувати найістотнішу ознаку характеру - ставлення, використавши для цього провідні категорії сис-темно-діяльнісного підходу - діяльність, психіка, життя.

Курс загальної психології завершено, при цьому категорії, які в перших темах були предметом аналізу психічної реальності, стали, зрештою, його

засобом.

Підхід, що слугував за методологію створення посібника, репрезентує Система понять і категорій психології.

Звичайно, читач може сподіватися, що вона допоможе пояснити його власні проблеми. Так і має бути, якщо психологія — процес самопізнан­ня людини, а її предметом є життя. Але як і будь-яка інша наука, вона будується шляхом конкретизації найзагальніших категорій і тому приво­дить все ж до загального, а не одиничного, яким насправді є життя індивіда. Останнє має стати предметом наступного кроку конкретизації і його має здійснити читач, який доклав зусиль, щоб опанувати курс .

'Про це ж як «про провідну особливість української психології, властиву їй з давніх часів» писав В А. Роменець [52. б]. При цьому він посилався на авторитет видатного українського психолога, вчителя автора цієї книги О. М. Раєвського._«Хто працював разом з ним хто працює після нього, усвідомлюємо ми це чи ні, всі ми — його учні» |52, 71

'Автор здійснив цей крок шляхом «аналізу одного життя, (див.: Замість післямови)

452 P о з д і л Vt. Інструментальна функція психіки

Це творче завдання. І якщо посібник стане тут у пригоді, його «над­завдання» буде виконано.

Посібник побудовано на ґрунті того, що вже стало історією психології і через певний час відійде в минуле. Вже тому він не може бути доскона­лим. Але без минулого немає майбутнього. Це дає авторові підставу вва­жати психологічну систему книги відкритою для доповнень та корекції.

Т Питання для самостійної роботи

1. Природа характеру.

[2, 4-15, 44-68, 3, 53-63; 5, 25-49,336-342; 9; 24, 202-214,220-223; 25, 83-118,155-160; 26, 15-24 57—75; 32, 7—87,205—212; 39; 45; 49, 48-54; 53, 220-235; 58, /9-22; 61, 3-14}

2. Характер як предмет психологічного дослідження.

[12; 31; 32, 267-268; 36, 82-92; 45, 41-50; 48, 271-277]

3. Характер. Індивід. Особистість.

[5, 336-342; 20, 257-259,274-278; 21; 32, 7-18; 39; 45; 57)

4. Характер і темперамент.

[З, 74-77; 10, 11-24; 20, 257-258; 24, 218-221; 32, 57-68; 39; 45; 48, 167-171; 54, 17-22; 59, 19—12]

5. Характер і зовнішність.

[16, 57-67; 27; 48, 219-220,245,248-251; 58, 21-22; 59, S; 60)

6. Властивості характеру. Проблема типу характеру.

[2, 114-138; 3, 63-74; 24, 214-231; 25, 119-155,160-184; 28; 29; 32, 117—181, 139-168, 277—331, 336-342; 33, 11-23; 35; 61, 15-61]

7. Проблема «нормального» характеру. [20, 278—280; 21, 19-20; 48, 267-271]

8. Видатні характери. [18; 33; 50; 63; 65]

7. Розвиток і виховання характеру.

[2, 57-63, 78-113,141-152; 3, 63-81, 234-238, 265-267; 7; 9, 48-50; II; 15; 17, 36-43; 23; 24, 231-233; 25, 185—216; 26, 130-150; 32, 154-168, 246—248, 342-374; 36, 6—30, 185—202; 59, 143-147]

10. Проблема національного характеру. [6; 15, 167-173; 52, 6; 42, 4-18; 62]

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абраменко В. И. Особенности интеллектуальных качеств в структуре характера // Вопр. психологии. — 1970.— № 4. — С. 87—94.

2. Абраменко В. И. Психология характера школьника подросткового возраста. — К., 1974. — С. 139—153.

3. Ананьев Б. Г. Избр. психол. тр.: В 2 т. — М.: Педагогика, 1980. —Т. 2. — С. 53—102, 128—267.

4. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания. — M : Наука, 1977. — 379 с.

5. Асмолов А. Г. Психология личности. Принципы общепсихологического анализа. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. — С. 307—366.

6 Афанасьев А. Поэтические воззрения славян на природу: В 3 т — М.: Индрик,

1994. — Т. 1 — 800 с.; Т. 2. — 784 с.; Т. 3. — 840 с. 7. Бехтерев В. М. Проблемы развития и воспитания человека: Избр. психол тр. —

Москва; Воронеж, 1997. — 416 с.

8 Блюм Г. Психоаналитические теории личности. Пер с англ — M : КСП, 1996. — 247с 9. Бодалев А. А. Об изучении характера человека // Вести. Моск. ун-та. Сер. 14.

Психология, 1986. — № I. — С. 41—50.