Тема 20. Характер 437

Тема 20. Характер

Характер (гр. ^арахтт^р — ознака, риса, особливість) — динамічна форма складного психологічного змісту, яка виявляється в сталому спо­собі життя індивіда.

Людину звичайно характеризують як добру чи злу, скромну чи настирну, делікатну чи грубу, чуйну чи черству, ліниву чи працелюбну, колективіс­та чи егоїста, боязку чи сміливу. Характером пояснюють також вчинки і проступки, життєві досягнення і невдачі. Поза сумнівом, це властивості індивідуальності, але на відміну від властивостей нервової системи, темпераменту чи здібностей вони відображають не динаміку і не ре­зультативність, а зміст стосунків людини зі світом (табл. 32).

Якщо темперамент — це сукупність властивостей, які ґрунтуються на процесах дозрівання, то характер — на загальних закономірностях психічного розвитку в онтогенезі, серед яких особлива роль належить вихованню. Якщо темперамент є формальною ознакою способу життя і виявляється як індивідуальний стиль діяльності, то характер - також як змістовий і є ознакою індивідуального стилю життя.

Характер — це зафіксована у вигляді властивостей і сповнена глибо­кого змісту форма усталених стосунків індивіда зі світом.

За характером приховане життя індивіда в певних суспільно-історичних умовах. Отже, характер є психологічним явищем, своєрідним «зліпком»

з культури, що формує певні зразки стилю життя. Проте індивід не тільки «вбирає» в себе культуру, а й «вибирає» з неї той чи той зміст. Тому характер — індивідуальний стиль життя в межах певної куль­тури. Найвиразніше це виявляється на рівні особистості, де характер є засобом життя, послуговуючись яким індивід веде діалог з культурою, втілює себе у світ.

Як і інші властивості індивідуальності, характер виконує інструмен­тальну функцію, є певним способом реалізації стосунків індивіда з дійсністю.

У психології поняття характеру було предметом дискусії ще з часів Теофраста (Феофраста) (372—287 pp. до н. е.)¹. На сучасному етапі розвитку психології цю дискусію загострює проблема національного ха­рактеру.

20.1. Природа і сутність характеру

Предметом дискусії є зміст поняття характеру в його зв'язку з такими поняттями, як темперамент, акцентуації характеру, індивід, осо­бистість. Точиться також суперечка з приводу переваги якогось із підходів до аналізу характеру — номотетичного (лат. nomina — назва, імена) чи ідеографічного (від гр. Ібєа — образ, поняття) (Олпорт, цит. за: [311). Якщо перший полягає у пошуку узагальнень, побудові моделей харак­теру, то другий — у прагненні зрозуміти окремого індивіда як унікальність і неповторність. Проте досягти згоди важко через відсутність загально­прийнятих орієнтирів аналізу характеру та через те, що його феноменологію отримано переважно внаслідок спостережень і умовиводів, а не шляхом експерименту та психологічного аналізу нагромадженого емпіричного і теоретичного матеріалу психології.

Отже, потрібно уточнити зміст поняття характеру та з'ясувати природу відповідного психічного явища. З позицій системно-діяльнісного аналі­зу це завдання можна розв'язати шляхом конкретизації головної ознаки характеру. Такою майже одностайно вважають ставлення — форму ви­біркового і водночас стійкого суб'єктивного зв'язку індивіда зі світом (Ананьев [3; 4; див.: 48]; Бодальов (9; 10]; Ковальов [24]; Ковальов, М'яси-щев [25; див.: 48]; Крутецький, див.: [46]; Левітов [32; див.: 48]; М'яси-щев, див.: [49; 69]; Рубінштейн [54]; Страхов [61]). Справді, і людяність, і егоїзм, і скромність, і відповідальність, і працьовитість, і безліч інших властивостей характеру несуть у собі певне ставлення індивіда до дійсності. Ставлення має різноманітні форми. По-перше, це діяльність, у процесі якої індивід виявляє своє ставлення до дійсності. По-друге, це певний зміст психіки: сукупність провідних тем свідомості та тенденцій несвідо-

'У 1985 р. така дискусія відбулася на факультеті психології Московського університету ім. М. В. Ломоносова (див. [39; 45]) її учасники (Л. І. Анциферова, О. О. Бодальов, Б. С. Братусь, В. К. Вілюнас, Ю. Б Гіппенрейтер, Б. В. Зейгарник, К. С. Лебединська, А. А Пузирей, І. В, Равич-Щербо, С Я. Рубінштейн) зосередили увагу на своєрідності реальності, яка описується цим поняттям, і запропонували ряд 'Іі визначень

438 Розділ VI. Інструментальна функція психіки

мого. По-третє, це певний індивідуальний стиль життя, адже виявляю­чи те чи те ставлення, індивід демонструє, як саме він живе — будує свої стосунки зі світом.

Відтак, ставлення — це характеристика стійкого зв'язку індивіда зі світом, яку можна описати такими категоріями психології, як діяльність, психіка, життя. Інакше кажучи, відтворити зміст поняття характер мож­на шляхом конкретизації відношень: «ставлення — діяльність», «став­лення — психіка», «ставлення — життя». Взявши їх за орієнтири, можна систематизувати феноменологію характеру, окреслити відповідну психічну реальність та з'ясувати його ознаки (табл. 33).

Відношення « ставлення — діяльність» проливає світло на зміст ха­рактеру. Воно підкреслює той очевидний факт, що суб'єкт, діючи у при­таманний йому спосіб, одночасно виявляє властиве йому ставлення до об'єкта своєї активності. Звичайно, не будь-яке ставлення є свідчен­ням характеру. Більше того, навіть одна й та сама дія однієї й тієї самої людини нерідко несе в собі різне ставлення до дійсності.

Так, порушення дисципліни на уроці може бути прагненням учня спро­вокувати вчителя, наслідуванням однокласника, способом позбавитися втоми, бажанням привернути до себе увагу тощо. При цьому загалом він може бути дисциплінованим учнем. І навпаки, доброзичлива і гуманна людина може критично, а то й вороже ставитися до когось із довколиш­ніх, тобто виявляти ставлення, що не лише не випливає, а й суперечить її характеру. Непоодинокі й випадки, коли довколишні неправильно розуміють ставлення, ототожнюючи його з рольовою поведінкою індивіда. Наприклад, батько сімейства вдома може бути доброзичливою, чуйною людиною, яка охоче підкоряється дружині, а на роботі — суворим і ви­могливим керівником, непривітним з підлеглими. Складається навіть вра­ження, що одна людина виявляє різні характери. Наприклад, в останньо­му випадку — один для сім'ї, а інший — для роботи.

Однак попри все характер — реальне психічне явище, властивості якого зафіксовані в тисячах слів будь-якої розвиненої мови. Проблема