19.3. Розвиток і застосування здібностей

Загальною закономірністю розвитку здібностей є їх залежність від сенситивного періоду та відповідної діяльності. Причому є певна послі­довність появи таких періодів. Так, досить рано — до п'яти років — заявляють про себе музичні здібності, дещо пізніше — здібності до ма­лювання. Загалом, здібності до художньої творчості виявляються рані­ше, ніж до наукової. Найраніше розвиваються математичні здібності:

'Цікаво, що сам Ф. Гальтон доводився двоюрідним братом Ч. Дарвіну Про рівень його власної обдарованості красномовно свідчить такий лист: «Мені 4 роки, і я можу прочитати будь-яку англійську книжку. Я знаю напам'ять усі латинські іменники, прик­метники і перехідні дієслова. 1 ще я знаю 52 рядки з латинської поезії Я вмію додавати будь-які числа і множити на 2,3,4,5,6,7,8,9,10,11. Я вмію трохи читати по-французькому й визначати час за годинником. Френсіс Гальтон 5 лютого 1827 р.» (цит за [17, 28])

430 Розділ VI. Інструментальна функція психіки

майже всі вчені, що стали відомими у віці до 20 років, були матема­тиками.

Проте це вікове в розвитку здібностей. Воно має поєднуватися з індиві­дуальним, що яскраво видно на прикладі обдарованих дітей. Таке поєд­нання можливе лише на ґрунті діяльності, в межах якої вони з'являються і успішність якої визначають. Тобто, незважаючи на внесок генотипу та ме­ханізмів органічного рівня здібностей, їх розвиток все ж таки «задається» діяльністю та індивідом як її суб'єктом. Про це ж свідчить педагогічна прак­тика: за інших рівних умов (насамперед в задатках здібностей) більших успіхів досягає той учень чи студент, який більше працює над собою. І на­впаки: «Ранні прояви переваг інтелекту можуть призвести до звички вчити­ся тільки «схоплюючи на льоту» і звідси — до недоліку працездатності, що нерідко стає гальмом подальшого зростання здібностей» [41, /05].

Діяльність зумовлює розвиток здібностей і з боку виконавчих ме­ханізмів, і з боку мотивів, що її спонукають.

Набуваючи нові знання, оволодіваючи навичками, вміннями, дитина вдосконалює операції аналізу та синтезу матеріалу, що є об'єктом її діяльності. З ускладненням діяльності ускладнюються і її операції. При цьому, що дуже важливо, вдосконалюється також процес їх застосування. Він виходить з-під контролю свідомості, узагальнюється і, зрештою, визна­чає успішність діяльності. Як наголошував С. Л. Рубінштейн, «здібності — це закріплена в індивідові система узагальнених психічних діяльностей. На відміну від навичок здібності — результати закріплення не способів дій, а психічних процесів («діяльностей»), засобами яких дії і діяльності регулюються» [73, 125].

Це залежить від внутрішніх і зовнішніх, сприятливих чи несприятливих, умов, а також від того, як організовано діяльність дитини. Досвід педа-гогів-новаторів свідчить, що за умови правильної організації навчальної діяльності здібності до навчання виявляють майже всі здорові діти [95; 96]'. Цікаве явище: тут предметом особливого ставлення є не власні здібності, а здібності іншого. Однак і в цьому випадку вчитель-оптиміст виявляє особистісний рівень здібностей: він ставиться до здібностей як до цінності.

'Важливо, що такі педагоги демонструють педагогічний оптимізм — віру в безмежність розвитку здібностей. Наведемо приклад гострої дискусії з цього приводу двох учителів. Н. Н.: «Я за порядок, коли кожен чітко знає своє місце і не лізе розв'язувати світові проблеми. З ким тут радитись? Дали вказівку — контролюйте неухильне дотримання. Будьмо чесними один перед одним: ваш оптимізм з приводу талантів і геніїв — хіба це не тактика керівника? «Могутність людського розуму», «можливості розвитку здібностей до рівня таланту» — такі вислови приємно лоскочуть самолюбство. Ось я, наприклад, розум­ний від природи. А «дурень залишиться дурнем, хоч засип його зірками». М. П.: «Ви не вірите людині, не вірите в її талант. У цьому витоки вашого прагнення до жорстокості, дисципліни насильства. Чи можна, дбаючи про всебічний розвиток особистості, розв'язу­вати це завдання батогом? Розвиток і насильство. Чи можна пов'язати ці поняття? Та­лант — завжди любов до життя, до людей, до Батьківщини, гостре відчуття власної гідності» [96, 125—126].