Тема 19. Здібності 423

19.2. Структура здібностей

Для вивчення здібностей застосовується якісний і кількісний аналіз. За допомогою якісного аналізу з'ясовують властивості індивідуальності, необхідні для успішного виконання конкретної діяльності. Він дає змогу встановити, що, наприклад, одна людина має математичні, інша — педагогічні чи музичні здібності, що провідними в них є ті чи ті компонен­ти, що одні й ті самі здібності в різних людей відмінні. Головне питання, яке розв'язує якісний аналіз, полягає не в тому, щоб визначити, наскільки людина придатна до якоїсь діяльності, а в тому, щоб встановити, які саме здібності їй притаманні.

Кількісний аналіз дає відповідь на запитання: якою мірою здібності розвинені у тієї чи іншої людини і яка їх будова. Кількісно схарактеризувати здібності — означає методами психологічного дослідження встановити психологічний діагноз рівня їх розвитку. З цією метою проводять їх тес­тування (Анастазі [2]; Бурлачук, Морозов [11]; Гайда, див.: [60]; Гільбух [17], див.: [26]; Гуревич, Клягін, див.: [63]; Собчик [77]; Аванесов, Сталін, див.: [55]). Найчастіше тестуванню підлягають інтелектуальні здібності. Для цього розроблено тести інтелекту (Айзенк [2]; Акимова, див.: [63]; Борисова, див.: [55]; Филимоненко, Тимофеев [84; 85]), більшість із яких мають комп'ютерні варіанти. На відміну від інших тестів (особистості, проективних), вони враховують вік досліджуваного — фактичний і реаль­ний (той, для якого призначено тестові завдання), що дає можливість оцінити рівень інтелектуального розвитку конкретної людини відносно досягнень людей її віку (див. табл. 17). У цьому випадку коефіцієнтом інтелекту буде відсоток відношення реального віку до фактичного. Його значення розподіляється в діапазоні від ЗО до 170% і характеризується приблизним співвідношенням 1 : 6 [17].

Тестування (із застосуванням до аналізу отриманих результатів мето­дів математичної статистики) засвідчує наявність сильного спільного чинни­ка g (від англ. general — загальний), що зумовлює взаємозв'язок показ­ників інтелекту (Спірмен, цит. за: [1]). В інтерпретації Н. С. Лейтеса — це активність, що разом із саморегуляцією є внутрішньою умовою діяльності — задатками здібностей [43, 252].

Однак хоча тестування й дає змогу судити про наявність рівнів здібнос­тей, визначати рівень їх розвитку і на цій підставі диференціювати людей, його результати не є абсолютними. Вони будуть відносними щодо культури тієї спільноти, яка представлена змістом тестових завдань (Анастазі, див.: [66]; Брунер [8]; Гуревич, Лубовський, див.: [4, кн.І]; Коил, Скрібнер [33]; Лолер [45]; Мелхорн, Мелхорн [50]; Рубинштейн [72]). Тому дос­ліджувані, які з дитинства залучаються до домінуючої культури суспільства, отримують переважно вищі тестові оцінки, ніж представники етнічних груп, що прагнуть зберегти свою самобутність.

Іншими словами, за допомогою тесту не можна чітко розмежувати власне здібності і ті умови, від яких залежить їх розвиток. Проте це не

424 Розділ VI. Інструментальна функція психіки

заперечує можливості широкого застосування тестів з практичною метою, для діагностування досягнутого рівня розвитку та його відповідності успі­хам у реальній діяльності.

Різнопланове вивчення здібностей передбачає поєднання кількісного аналізу з якісним, їх застосування вказує на необхідність виокремлення двох різнорідних груп здібностей — загальних і спеціальних.

Загальні здібності — властивості індивідуальності, що зумовлюють діапазон можливостей людини: її здатність до освоєння культури, навчан­ня, різних видів діяльності. Саме загальні здібності демонструє школяр у процесі вивчення таких далеких один від одного предметів, як мова, математика, історія. В цьому разі говорять про «здібність до навчання», складниками якої можуть бути увага, сприймання, пам'ять, мислення, уява.

Про багаторівневу природу загальних здібностей свідчить кількісний аналіз. Зокрема, на її органічний рівень вказує чинник g та існування таких задатків здібностей, як активність і саморегуляція [22]. Актив­ність, наприклад, зумовлює різноманітність дій, успішність виконання завдань, що потребують швидкого темпу, напруженості. Саморегуляція виявляється в методичності, організованості в діях, систематичності. При цьому і «активних», і «саморегулятивних» характеризує параметр «довіль­ність— мимовільність». Але загалом «в одній діяльності успішнішими можуть бути люди, які володіють опосередкованим типом активності і безпосереднім рівнем саморегуляції, вміють довільно керувати процесом діяльності, навіть коли вона є монотонною; в другій — успішніші люди, які володіють безпосереднім типом активності і опосередкованою саморегу­ляцією, вміють працювати на рівні переважно неусвідомлюваних реакцій, в екстремальних умовах» [22, 24].

Особистісний рівень загальних здібностей засвідчує якісний аналіз, предметом якого є життя. Наприклад, загальною здібністю M. В. Гоголя була здатність відтворювати світ у формі образу (див. «Замість післямо­ви»). Головною ознакою загальних здібностей є життєві успіхи індиві­да — те, наскільки повно і різнобічно він виявляє свою індивідуальність у стосунках зі світом, і наскільки успішними є такі стосунки. Цей вимір здібності отримують у межах сходження індивіда до особистості — шляху, де вони стають засобом, що визначає спосіб його життя.

І в онтогенезі, і в історіогенезі загальних здібностей має місце явище спеціалізації: коло успішно здійснюваних діяльностей, як правило, зву­жується. Вони стають основою розвитку спеціальних здібностей, але також зазнають впливу останніх: саме тому в загальних здібностях вияв­ляються і загальні, і особливі моменти [72; 81). Так, у М. В. Гоголя згадана загальна здібність виявилась у вигляді спеціальних — літератур­них здібностей, характерною ознакою яких стала здатність до «сообра­женья, а не воображенья», а показником — продукти творчості.

Отже, спеціальні здібності— властивості індивідуальності, які за­безпечують успішність виконання певної діяльності. Вони також мають