1.2. Психологія в пошуках свого предмета

Наукова психологія все ще перебуває у пошуках свого предмета, її ру$ у цьому напрямку відображають психологічні поняття і категорії, зміст яких складається впродовж історії психології.

За М. Г. Ярошевським [68; 74; 75], категоріями, через які виявляє себе предмет психологічної науки, є: образ (характеризує пізнавальне відно­шення психіки до світу); дія (описує практичне ставлення людини до світу); мотив (відображає динамічний і скеровуючий аспекти психіки); епідкування (відбиває представленість у психіці зв'язків людини з соці-альним середовищем); індивід — особистість (ілюструє відмінності у сфері образів, дій, мотивів, спілкування конкретної людини). Кожний І^прямок психології вивчає переважно якусь одну категорію (та відповідну грань психіки): ґештальтпсихологія — категорію образу, біхевіоризм — щ, психоаналіз — мотиву, діяльнісний підхід — спілкування.

Зміна уявлень про предмет психології відбувається, як правило, внаслі­док кризи — усвідомлення науковою громадськістю невідповідності домі­нуючого уявлення про психіку тим її виявам, які з'являються внаслідок аро нових наукових досліджень, або ж поступу суспільного життя. Свідчен­ням кризи, що виникла вже на самому початку наукової психології, <}|М1а суперечність між психологією як природничою наукою і психоло­гією як наукою про суб'єктивний досвід (у сучасному звучанні — між СІ^ієнтистською та гуманістичною психологією). Вона засвідчувала, цір проблеми, пов'язані з визначенням предмета науки, зумовлені приро-Дріо психіки. Внаслідок виходу з цієї кризи виникли напрямки психології початку XX ст. Проте і напередодні XXI ст. наука має «багато психо-лргій», що є свідченням нерозв'язаності питання про її предмет. Він все Ще представлений своїми «гранями»¹.

^ На відміну від світової психології, радянська психологія з самого по­чатку будувалась як моністична (від гр. novoЗ — один, єдиний) наука на засадах філософії марксизму. Це змушувало її виконувати ідеологічну функцію, і хоча й сприяло консолідації зусиль учених при розв'язанні фундаментальних проблем науки, звужувало її практику. Внаслідок цього

'Саме тому кожний з напрямків розширював свою теоретичну базу (у вигляді модифі­кацій «класичних» теорій) та активно шукав свою практику. Це мало позитивні резуль­тати: біхевіоризм, психоаналіз, когнітивна, гуманістична психологія та їх варіанти стали впливовим чинником західної культури, посідають помітне місце у громадському й приватному житті людини.

60

Розділ І. Психологія як наука

Тема 1. Становлення психології

61

психологія виявилась не готовою до революційних змін у суспільстві, які до того ж продемонстрували невідповідність притаманного їй зосередження на пізнавальній (відображальній) функції психіки характеристикам, що їх висвітлила поведінка людини у переломний період історичного роз­витку.

Це призвело до кризи, про яку свідчать, наприклад, підручники з пси­хології, що вийшли в Україні та у Росії у пострадянський період. Так, праця за редакцією А. В. Петровського [9J відрізняється від попередньо­го видання [33] тим, що діяльнісний підхід подається тут у невідкритій формі. P. C. Немов [32] намагається взагалі обійтися без теорії, яка б об'єднувала величезний, переважно природничо-науковий емпіричний ма­теріал психології (конкретні закономірності розвитку і функціонування психіки). Нарешті, підручник за редакцією О. В. Киричука та В. А. Ро-менця [341, як і підручник Є. І. Слободчикова та Є. /. Ісаєва (53), пред­ставляє варіанти гуманістичної психології.

Отже, знову має місце протиставлення сцієнтистської і гуманістич­ної психологій. У першому випадку психологія людини має збіднену внутрішню характеристику, у другому за межами узагальнення зали­шається емпіричний матеріал, накопичений науковою психологією впро­довж її розвитку. В американських підручниках цього ж часу (77—79[ такого протиставлення немає: одні теми розкрито на підставі досягнень першого підходу, а інші — другого. Щоправда, у них немає й задовільної концепції, яка б поєднувала ці підходи.

І сцієнтистська, і гуманістична парадигми у психології спонукають звер­нутися до категорії життя. Для першої життя є сукупністю різнорід­них і різнорівневих форм активності живої істоти, де психіка виконує пристосувальну функцію. Для другої психіка є «життям людини, пере­живанням, ставленням до світу і має власне багатство» [34, І02\. Це пояснюється вчинковою сутністю людини.

У плані порівняння цих парадигм вчинок є найґрунтовнішим виявом людської активності. Проте активність — це також і реакції, і реф­лекси, і операції, і дії, і діяльності. Йдеться про різні рівні життя. Відтак, вчинок є ознакою «вищого» рівня життя, який доцільно співвідне­сти з характеристикою людини як особистості. Це рівень, на якому психіка дістає свої визначення у межах відношення «людина — світ». Але свої не менш істотні ознаки вона виявляє як компонент відношень «мозок — психіка» і «людина — середовище». Це інші рівні життя ~ організму та індивіда, і вони також важливі, як і рівень особистості.

Лише шляхом аналізу сукупності цих відношень і відповідних їм рівнів можна зняти протиставлення сцієнтистської і гуманістичної парадигм у межах наукової психології, узагальнити емпіричний матеріал остан­ньої, дати різнобічну характеристику психіці та її функціям у житті.

Показником успішності розв'язання завдань, які стоять перед курсом, може слугувати Система понять і категорій психології, подана на по­чатку посібника.

Категорія життя відкриває перед психологією перспективи побудови цілісної, внутрішньо несуперечливої системи загальнопсихологічних знань. Вона ж дозволяє розуміти психіку як осередок життя — різнорівневих форм активності, за допомогою яких людина (і тварина) реалізує свої сто­сунки зі світом. Відтак, психологія — наука про призначення, будову, зако­номірності розвитку та функціонування психіки у житті людини і тварин.

Ця категорія не претендує на те, щоб стати підґрунтям абсолютно істинного знання про психіку. Історія психології вчить, що питання ви­бору певної категорії як основної — це питання вибору психологом пев­ної світоглядної позиції, а не логічної правильності якоїсь із них. Ці по­зиції можуть заперечувати одна одну, проте вони не можуть бути свідчен­ням єдино правильного пояснення психічної реальності. Цінність кожної полягає у можливості створити систему знань, яка відтворює досягнення психології на певному етапі її історії. І якщо ця система не поповнюється здобутками різних напрямків психології, то це, швидше, данина ідео­логії, ніж науковим принципам пізнання дійсності.

Психологія все ще перебуває у пошуках свого предмета. Та лише у шкільних підручниках наука не знає глибоких суперечностей. 1 доско­наліші сфери людського пізнання нерідко стикаються з необхідністю пе­реосмислити свій предмет та заново поглянути на свої давні проблеми. Минуле науки продовжується у її теперішньому. Це стосується й психо­логії (див. тему 2).

T Питання для самостійної роботи

і. Принципи аналізу історії психології.

[21, 14-18; 45, 29-54, 413-422; 46, 12-18; 47, 8-15; 48, /3—26; 50, 8-31 531-603]

2. Логіка розвитку наукових знань про психіку.

[12, т. І, 292-323; 21, 10-14; 23, 3-35; 43, 523; 45, 16—54; 46, 7-18; 67, 5-16 74 529-555; 76, 16-22]

3. Матеріалізм і ідеалізм у психології

[12, т. 1, 409—417; 17, 180-188; 39, 68-73. 104-109; 45, 15-16; 51, т. 1, 29-34 74 137-144]

4. Кризові явища в психології.

І12, т. 1, 292—436; 41; 51, т. 1, 73-59; 74, 306—310]

5. Міфологічний етап в історії психології.

[21, 22-75; 43, 5-23; 46, 93-158; 55, 65-508; 64, 9-667; 67, 237-256]

6. Філософський етап в історії психології.

[21, 76—128; 46, 158-409; 47, 74—385; 48, 9—352; 49; 51, т. 1, 62—70; 75, 27—170- 76 25-756]

7. Психологія у Києво-Могилянській академії [18; ЗО; 48, 279—328; 49]

8. Характерні риси наукового етапу історії психології.

[12, Т.1, 292-436; 21, 129-300, 346-365; 23, 3-35; 45, 74—422; 51, т. 1, 70-89; 67, S-/6; 74, 171-528; 76, 158-293]

9. Предмет психології.

[З, 17-64; 12, т. 1, 292-436; 14, 22-35; 15; 29; 50, 531-603; 51, т. 1, 12-43; 74, 529-555]

62

Розділ І. Психологія як наука