18.3. Темперамент і діяльність

Успішність діяльності безпосередньо не залежить від темпераменту, оскільки у цьому разі йшлося б про «кращий» або «гірший» (тобто психо­логічно недоцільний) темперамент.

Про це ж свідчать дослідження, за результатами яких люди різного індивідуально-психологічного складу можуть досягати подібних результа­тів в умовах однієї професійної діяльності [21; 25; 27; ЗО; 31; 34; 36; 57]. Очевидно, властивості темпераменту е психологічно рівноцінними. Це стосується й властивостей нервової системи. Виявлено, наприклад, що слабка нервова система характеризується високою чутливістю, а силь­на — низькою, що забезпечує їх приблизно рівний пристосувальний ефект [34; 35; 36]. Коли досліджувані, в яких заздалегідь було визначено показни­ки сили — слабкості нервової системи, протягом 40 хв виконували складні обчислення «про себе», то в «слабких», починаючи з 35 хв, продуктивність

'Таке розуміння узгоджується з визначенням темпераменту як сукупності різноманіт­них способів пристосування людини до вимог дійсності [57].

410 Розділ VI. Інструментальна функція психіки

діяльності зменшувалася. «Сильні» ж, навпаки, спершу поступалися «слаб­ким», а потім випереджали їх. Зрештою і ті й ті виконали майже однако­вий обсяг роботи.

Ці дані засвідчують, що властивості нервової системи впливають на діяльність не прямо, а опосередковано — через індивідуальний стиль діяльності — характерну для конкретного індивіда сукупність способів, що забезпечують успішність виконання якоїсь дії [25; див. 47]. Наприклад, продуктивність праці ткаль-багатоверстатниць безпосередньо не залежить від таких властивостей, як рухливість чи інертність. Проте «рухливі» ткалі прагнули якомога швидше впоратись із виконавчою частиною діяль­ності, що вдавалося за рахунок властивої їм пластичності. «Інертні» ж робили все, щоб позбавитись нерівномірності в роботі, а тому більше уваги приділяли підготовчим діям (заздалегідь перевіряли роботу верстатів, чергували там, де міг статись обрив нитки), які компенсували б прита­манну їм ригідність.

Тобто індивідуальний стиль діяльності залежить не лише він властивос­тей нервової системи, а й від властивостей темпераменту. Ймовірно, що їх носій, оволодіваючи професійною діяльністю, мимовільно вибирає відповідні їм способи виконання дій.

Стиль діяльності виступив на перший план і при порівнянні резуль­татів роботи водіїв автобусів — представників сильної і слабкої нервової системи [18]. Не мали аварій і серйозних порушень не «сильні», як слід було б сподіватися, а «слабкі» водії. Останні більше уваги приділяли плану­ванню й організації своєї роботи: завжди завчасно «програвали» маршрут, особливо на складних ділянках траси, частіше, ніж «сильні», проводили профілактичний огляд автомобілів, уникали поїздок уночі.

Загалом же індивідуальний стиль діяльності тяжіє до так званого се­реднього типу [41; 42]. Його існування було встановлено під час повторних вимірювань властивостей нервової системи (лабільності, рухливості, динамічності) в одних і тих самих досліджуваних. Виявилося, що серед груп з високими, середніми і низькими результатами у першому дослідженні в подальшому найстабільнішою виявилася середня група, тоді як показники полярних груп змінювалися щодо вихідного рівня в бік показників «се­редніх». Водночас саме від вихідного рівня залежала динаміка (напрямок, величина і швидкість) різних психічних явищ (від простих реакцій до структури спілкування). Тому стиль діяльності довелося змінювати саме представникам полярних груп.

У всіх згаданих випадках індивідуальний стиль діяльності має нібито компенсаторне значення: зрівноважує властивості індивіда з вимогами його професії. Насправді, коли такі вимоги стають досить високими (перед­бачають швидкість реагування або велику витривалість, до того ж протя­гом чималого часу), індивідуальний стиль може не виробитись.

Наприклад, для оволодіння навичками жонглювання потрібна така влас­тивість нервової системи, як рухливість, тому жонглерами не можуть стати носії інертної нервової системи [І]. Ще більше значення має