Тема 18. Темперамент 403

середнього мозку», що перебувають у складній взаємодії [34, 362]. Саме вони є морфологічною основою темпераменту людини.

Отже, дослідження властивостей нервової системи, здійснені в межах нервової теорії темпераменту, довели складність їх структури, зумовлену багатоаспектністю роботи мозку. Це стало на заваді створення типології нервової системи та відповідної типології темпераменту.

Криза нервової теорії зумовила появу конституційної (від лат. cons-titutio — устрій, будова) теорії темпераменту — своєрідного синтезу попередніх підходів до вивчення природи темпераменту (Василевський та ін., див.: [33]; Русалов [51; 53]; Стреляу [55]). За цією теорією, темпе­рамент ґрунтується на роботі цілісного організму в сукупності його біо­хімічного, соматичного і нейродинамічного рівнів. Серед них властивості нервової системи є характеристикою найвищого рівня і тому вони як-найщільніше пов'язані з властивостями темпераменту. Принаймні вплив на останні обмінних процесів організму, що відбуваються на біохімічному рівні, опосередковується впливом з боку нервової системи. Загалом же, темперамент базується не на властивостях нервової системи самих по собі, а на властивостях багаторівневої конституції організму людини, закріп­леної в її спадковому апараті.

Проте ця теорія має більше гіпотетичний характер, що пояснюється труднощами дослідження різних рівнів роботи організму та переходів між ними у їх відношенні до властивостей темпераменту.

Таким чином, протягом історії психології проблема природи темпера­менту вивчалася в межах гуморальної, соматичної, нервової та консти­туційної теорій. Кожна з них бере за основу темпераменту ті чи ті влас­тивості організму, але навіть найрозвиненіша й найпопулярніша серед них — нервова, не дає вичерпної відповіді на це питання. Проте очевид­но, що природні передумови темпераменту існують і ними є не лише властивості нервової системи, а й різнорівневі властивості людського організму в цілому. Серед них властивості нервової системи безпосе­редньо стосуються темпераменту і визначають стійкість його виявів. Порів­няння таких властивостей у монозиготних і дизиготних близнюків пока­зало, що зв'язок між ними у перших значно сильніший, ніж у других (Равич-Щербо [43; див.: 47]). У першому випадку (а це були пари близню­ків віком до 56 років) значення показника такого зв'язку — коефіцієнта кореляції досягало 0,70—0,90 (максимальне теоретично можливе значен­ня — 1,00), а в другому — наближалося до 0. Цікаво, що повна іден­тичність електроенцефалограм спостерігається у 85% монозиготних близнюків і у 5% дизиготних (Василевський та ін., див.: [33]).

Для з'ясування впливу середовища на властивості нервової системи було проведено такий експеримент. Вісім цуценят двох поносів у випад­ковому порядку поділили на дві групи і протягом тривалого часу утриму­вали в різних умовах (Виржижковський, Майоров, цит. за: [57]). Цуце­нята першої групи зростали на волі, а другої — з двомісячного віку в клітці, з якої їх не випускали навіть під час прибирання. Через два роки

404

Розділ VI. Інструментальна функція психіки