Тема 18. Темперамент 401

зовнішністю, м'якими обрисами тіла, слабким розвитком м'язевої систе­ми є представниками ендоморфного (від гр. лvфov — усередині, (хорсрт) — форма) темпераменту, який характеризується любов'ю до комфорту, схильністю до чуттєвих утіх, розслабленістю й уповільненістю (Шелдон, див.: [47]).

Принципово інше пояснення природи темпераменту запропонував /. Я. Павлов [39; 40; див.: 60]. Він висунув нервову (від лат. nervus — жила) теорію темпераменту, яку обґрунтував з позицій свого вчення про вищу нервову діяльність людини і тварин. Основою темпераменту він вважав властивості центральної нервової системи: силу, зрівнова­женість і рухливість процесів збудження і гальмування.

За цією теорією, ознакою сили нервової системи є. її здатність витриму­вати, не переходячи в стан гальмування, тривале або часто повторюване збудження. Зрівноваженість характеризують показники співвідношення між збудженням і гальмуванням. Рухливість — це ступінь легкості, з якою збудження переходить у гальмування і навпаки. Певне поєднання цих властивостей являє тип нервової системи. Останній, за /. П. Пав-ловим, і є темпераментом.

Так, сильний, зрівноважений, рухливий тип нервової системи — це сангвінічний темперамент; сильний, зрівноважений, інертний — флегма­тичний; сильний, незрівноважений (з переважанням процесу збуджен­ня) — холеричний; слабкий тип нервової системи — меланхолійний. Кожна із згаданих властивостей нервової системи вивчалася методом умов­них рефлексів, а об'єктом дослідження були собаки.

Хоча це й була спроба суто об'єктивного підходу до проблеми природи темпераменту, /. Я. Павлов все ж ототожнював властивості темпера­менту і властивості нервової системи, що було очевидним проявом редукціонізму в психології— зведенням психічного до фізіологічного¹. Дослідження, розпочаті в річищі вчення про вищу нервову діяльність (вже шляхом аналізу електроенцефалограм біоелектричної активності мозку людини), дозволили уточнити уявлення про властивості нерво­вої системи й дали підставу вважати їх природними передумовами тем­пераменту (Теплое [57]; Небиліцин [34; 35; 36; див.: 47; 60]). У світлі нових даних, властивостями нервової системи є: сила, динамічність, лабільність і рухливість, які, до того ж, відносно процесів збудження і гальмування проявляють себе по-різному (табл. 29).

'Окрім цього, шляхом поєднання трьох властивостей можна отримати не 4, а 24 типи нервової системи. Це свідчить про те, що він ставив перед собою завдання обґрунтувати «класичні» типи темпераменту, а не описати теоретично можливі Тим часом ше К. Д. Ушинський зазначав: «Типи темпераменту, створені стародавніми, вражають своєю істиною; але так само, як і всі поетичні творіння, будучи прикладеними до дійсності, негайно потребують безлічі винятків», і далі: «Щоб домогтися в темпераментах фактичної істини, слід було 6 відкрити їх фізичні причини, проте це, незважаючи на всі спроби, досі не вдалося» [59, 441—442] Можна констатувати, що цього не вдалося зробити й /. П. Пав­лову.

У новій інтерпретації сила нервової системи характеризується здатністю невронів витримувати тривале збудження і гальмування. Динамічність (гр. фwajiiЗ— сила) — властивість, що відповідає за легкість генерування нервовою системою збудження і гальмування. Лабільність (від лат. ІаЬі-lis — нестійкість, рухливість) є швидкісною ознакою нервової системи, від якої залежить темп зміни циклів збудження за серійної подачі стимулів. Рухливість проявляється в легкості і швидкості реагування на зміни в навколишньому середовищі. Щодо балансу (фр. balance — терези), то на відміну від згаданих — первинних, він є вторинною властивістю нервової системи і визначається співвідношенням індексів збудження і гальму­вання за кожною з її первинних властивостей¹.

До того ж аналіз електроенцефалограм дав змогу обґрунтувати необ­хідність розрізняти парціальні та загальні властивості нервової системи [34; 35; 36; див.: 47; 60].

Парціальні (від лат. partis — частина) — це властивості рецепторної системи головного мозку з підсистемами у вигляді окремих аналізаторів (насамперед зорового і слухового). Вони відіграють помітну роль у ди­наміці психічних явищ, пов'язаних з побудовою чуттєвого образу. За­гальні властивості мають мозкові структури, які не беруть безпосеред­ньої участі в переробці інформації, що надходить. Це лобові частки та утворення старої і стародавньої кори, а також підкірки, що взаємодіють з ними, тобто структури, які регулюють перебіг усіх процесів в організмі.

За В. Д. Небиліциним, властивості нервової системи є парціальними, тому що вони досліджувалися на прикладі роботи аналізаторних систем (предметом аналізу були зміни електроенцефалограми у відповідь на зорові та слухові подразники), тобто вони характеризують індивідуальну роботу окремих аналізаторів, а не мозку в цілому. Щодо загальних власти­востей, то до них належать: «нейродинамічні параметри мозкової регулятор­ної системи, яка охоплює структури фронтальної кори і ряду розташова­них нижче утворень, насамперед лімбічного комплексу і сітчастого утвору

'Є також дані про існування ще двох властивостей нервової системи — концентрова-ності (лат. соп — з, centrum — середина), пов'язаної з розрізненням якостей, що впли­вають на рецептори подразників (Борисова, див. [45]) та активованості, що відобража­ють притаманний індивідові показник загального рівня активації мозку (15; 16; див.: 48].