17.2. Феноменологія волі

Вольова регуляція — не завжди одномоментний акт, а часто активність, розгорнена у часі. Найвиразніше про це свідчать надзвичайні ситуації, в які може потрапляти людина, і які, до того ж, підкреслюють характерні риси вольової регуляції. Однією з таких ситуацій є перебування людини в концтаборі. В. Франкл, аналізуючи власний досвід ув'язнення в Освенцімі, наголошує, що найтяжчою обставиною була невизначеність терміну ув'яз­нення, бо «безстроковість існування в концтаборі призводить до переживан­ня втрати майбутнього» [52, 14/]. За таких умов життя в очах в'язня неминуче втрачає сенс. Лише спрямованість на якийсь момент у майбутньо­му створює ту «внутрішню опору», яка допомагає долати жахливі випробу­вання. За її відсутності в'язень виявляє реакцію регресії (лат. regressio — рух назад) — форму психологічного захисту у вигляді повернення до нижчих рівнів психічного розвитку. Він втрачає навички, набуті в ре­зультаті виховання, відмовляється від будь-якої активності, що немину­че веде до загибелі. Тому психологічною допомогою у цьому випадку була «апеляція до волі до життя, до продовження життя» [52, ISO],

Допомагаючи у такий спосіб в'язням, В.Франкл звертався до їх май­бутнього. Це була саме та «внутрішня опора», яка виконувала функцію смислоутворювального мотиву. Звісно, таку опору не можна вигадати, її треба було знайти в минулому ув'язненого, причому в минулому, яке несе в собі стратегію життя — витоки майбутнього. Якщо це вдавало­ся, людина віднаходила смисл життя й жила, незважаючи на нелюдські умови. Більше того, у таборі були навіть такі, що «зазнавали прогресії ... в моральному і релігійному плані» [52, 144]. За свідченням В. Франкла, це були духовно багаті люди і вони легше зносили умови табору, ніж фізично сильніші за них. Вони й раніше орієнтувалися на духовні цінності й нехтували матеріальним благополуччям. Відтак, у концтаборі ці люди не пристосовувались, а жили, і їхнє життя було вчинком.

Цей приклад свідчить про залежність вольової регуляції від досягнутого індивідом рівня психічного розвитку. Лише на рівні особистості така регуляція стає реальним чинником життя і виявляє її індивід, якому є для чого й заради чого жити.

Удаючись до вольової регуляції, він звертається до можливих мотивів і обирає серед них той, який дає його небажаним діям додаткову спону­ку у вигляді смислу. Однак само по собі це ще не породжує вольову дію, адже новий мотив у цей час співіснує з мотивом, що спонукає до діяль-

ності в попередньому напрямку. Регуляція діяльності виявляється роз-балансованою.

Для подолання такого розбалансування потрібні пізнавальні проце­си — насамперед мислення та уяви, які дають змогу індивідові оцінити і ситуацію вибору, і свої можливості, і наслідки своїх дій. Від цього знач­ною мірою залежить, який мотив буде домінуючим, а отже, і смисло-утворювальним, — попередній чи той, що створюється довільно. Це си­туація боротьби мотивів і наступної перебудови — нового узгодження мотиваційної сфери індивіда.

Розбалансування може стосуватися не лише мотивів, а й цілей діяльнос­ті. Наприклад, це має місце, коли мета ставиться не індивідом, а задається іззовні — іншою людиною чи соціальною організацією. У разі невідповід­ності цієї мети потребам виникає необхідність у зверненні до уявної ситуації, яка б спонукала небажану дію. Можливо, що дія виконувати­меться й за відсутності такої спонуки, проте це вже буде не вольова дія, а дія з примусу.

У всіх цих випадках розбалансування діяльності охоплює також її виконавчий рівень, адже перехід до нових дій — це й перехід від одних способів діяльності до інших. Цьому перешкоджають операційні наста­новлення, що стабілізують перебіг діяльності в попередньому напрямку ІЗ), їх можна подолати за рахунок настановлень нової діяльності, адже настановлення «виникає в момент прийняття рішення і є підґрунтям вольо­вої поведінки, створюється уявною, або такою, що мислиться, ситуацією» [51,407].

Отже, царина застосування волі — це діяльність індивіда в цілому, а не лише її окремі складники. Відтак головна функція волі полягає у подоланні розбалансування діяльності на різних рівнях її функціону­вання.