Тема 17. Воля 385

небажання, втома, віддаленість наслідків дій та ін.). Формуючись, стабілі­зуючись та закріплюючись, вони набувають вигляду вольових властивос­тей індивіда (наполегливість, цілеспрямованість, рішучість, витримка тощо) і стають складниками його характеру [1; 44; 45; 46; 47]. Уперше вони з'являються в межах провідної діяльності, а тому наступні діяльності поступаються їм рівнем вольового забезпечення. Так, діти молодшого шкільного віку наполегливість більше виявляють у грі (60%), ніж у праці (56%) чи учінні (51%) (Висоцький, цит. за: [18]).

Проте індивід може здійснити вольову дію й за відсутності начебто необхідної для цього вольової властивості. Давно відомо, що жертвують собою заради інших не лише хоробрі люди. Йдеться про вчинок, яким заявляє своє ставлення до світу особистість і який не випливає безпосе­редньо з характеру. Адже, як і вольова дія, вчинок не має під собою актуальної потреби й здійснюється в ситуації вибору між можливими варіантами поведінки. Тому витоки вчинку також слід шукати у довільній зміні індивідом своєї мотивації. Маючи вибір різних шляхів виходу з ситуації — боротьбу мотивів, він змушений створювати ще одну ситуа­цію — ту, яка надає певному варіантові особистісного смислу¹. Якщо така ситуація відповідає лінії життя особистості, вона формує смисл вчинку. Вчинком особистість не лише начебто відкриває собі новий вимір життя, а й несе відповідальність за цей вибір. Чим вільніша особистість у виборі своїх вчинків, тим вона відповідальніша за цей вибір перед інши­ми людьми та перед собою.

Отже, онтогенез волі — процес становлення вольової регуляції діяль­ності, яка здійснюється шляхом вольових дій. Такі дії ґрунтуються на довільній регуляції, у зв'язку зі здатністю індивіда довільно створювати смисл небажаних дій, від якого вони отримують додаткову спонуку. Стабі­лізуючись у вигляді способів поведінки, вольова регуляція набуває форми вольових властивостей характеру. На рівні особистості вольовою дією є вчинок.

Вольові дії людини забезпечуються фізіологічними механізмами, що мають ієрархічну будову². Вони включають в себе нижчі рухові центри; Центри, розташовані в руховій зоні кори, нарешті, центри лівої півкулі, Що відповідають за найскладніші форми людської діяльності. Саме тому ушкодження рухових центрів позначається на довільних рухах індивіда, а ушкодження відповідних центрів лівої півкулі призводить до порушення власне вольової дії. Остання ж, в умовах експерименту, супроводжуєть-

'Це смисловий вибір - особлива внутрішня діяльність, розв'язування «задачі на смисл» [25].

²Ще /. М. Сеченов [48] вважав за можливе пояснити природу волі відкритими ним процесами центрального гальмування, яке, розповсюджуючись до рівня рухових центрів, затримує виконання рефлексу (звідси відоме визначення волі як «рефлексу з затриманим кінцем») Щоправда, X. Дельгадо [ІЗ] не бачить якихось специфічних фізіологічних механізмів волі і робить висновок щодо однакового характеру довільної і спричиненої електричним подразником поведінки

386

Розділ V. Регулятивна функція психіки

Т е м а 17. Воля 387

ся своєрідною динамікою м'язевої активності артикуляційного апарату та частотою ритмів електроенцефалограми (Герон, цит. за: [18]).

Очевидно, що за всім цим приховується робота мозку, в якій провідну роль відіграють лобові частки [16; 26]. Принаймні, при ураженні цих часток людина втрачає здатність контролювати свою поведінку, висувати віддалені цілі й, долаючи труднощі, досягати їх.