Тема 17. Воля 383

Ця проблема проходить крізь всю історію філософії, породжуючи знач­ну кількість дедалі витонченіших варіантів розв'язку. Екзистенціаліст Ж.-П. Сартр, наприклад, стверджує: «Ми є свободою, котра вибирає, але ми не вибираємо здатності бути вільними від свободи: ми приречені на свободу» (цит. за [31, 76]).

Психологія також розв'язує проблему свободи волі, але в плані пояснен­ня природи здатності людини виходити за наявні обмеження, діяти всупереч обставинам свого життя, брати на себе тягар відповідальності за здійсне­ний вибір. Вона прагне дослідити конкретні механізми волі, зрозуміти її роль і життєве призначення. Цьому слугують дані про онтогенез волі.

Витоки волі можна вбачати у довільних рухах, які з'являються у перші роки життя дитини і функціонують у процесі її діяльності [15]. Вони ґрунтуються на реакції на зовнішні подразники, що стають предметом відчуттів. Надалі вже відчуваються самі реакції, що створює можливість керування рухами. Проте ще тривалий час вони спонукаються або ж гальмуються переважно за рахунок зовнішніх стимулів. Подальше усклад­нення рухів відбувається в процесі предметних дій, де вони забезпечують розв'язування різноманітних задач і ґрунтуються на багаторівневій ро­боті нервової системи [5; див. [29].

Зрештою, з'являються самостійні довільні дії, які спочатку дитина ви­конує під час спільної з дорослим діяльності [7; 8; 12, т. 3; 22]. Це вже підпорядкування довільних рухів дитини значенням предметів та стосункам між людьми. Маніпулюючи предметами чи граючись, дитина виявляє здатність поводити себе відповідно до наказу дорослого, використовувати власне мовлення для аналогічного впливу на інших, а потім і на себе.

Довільні дії мають власну логіку розвитку, яка призводить до формування довільної регуляції пізнавальної діяльності та появи довільних пізнаваль­них процесів: довільної уваги, спостереження, довільного запам'ятову­вання і відтворення, словесно-логічного мислення. В межах цієї логіки створюється також можливість довільного впливу на власну мотивацію. А це вже умова переходу до вольової регуляції діяльності [18].

Довільна дія стає вольовою тоді, коли вона не має достатньої спонуки до виконання або коли вона отримує таку спонуку від довільно побудова­ного процесу мотивації. Як наслідок така небажана дія отримує додат­ковий особистісний смисл і починає слугувати засобом досягнення нової мети. При цьому «найбільше підходять для створення додаткового спону­кання ... мотиви компетентності, самоповаги, самооцінки, етичні й есте­тичні мотиви, мотиви ідеологічного порядку» [18, 103]. Вольова регуля­ція стає найвищим рівнем освоєння людиною власної психіки.

Перехід до неї досить довгий і включає в себе етап довільної регуляції дитиною своєї діяльності. Цей етап настає у зв'язку з необхідністю підпо­рядкування соціальним нормам, формою яких є вимоги дорослого. Свій подальший розвиток довільна регуляція знаходить у рольовій грі та грі за правилами, що змушують дошкільника діяти всупереч своїм бажан­ням. Про це красномовно свідчить сюжет оповідання Л. Пантелеева

«Чесне слово», де йдеться про хлопчика, якого старші діти призначили «вартовим» та й забули про це Вірний слову, хлопчик пішов додому лише тоді, коли передав свої «обов'язки» випадковому перехожому — військо­вому¹.

Це довільна регуляція поведінки з характерною динамікою та своєрід­ним виходом з ситуації, що склалась. Аналіз цього епізоду свідчить, що довільна регуляція, по-перше, безпосередньо стосується соціальних норм, від яких вона отримує соціальний смисл. По-друге, підкреслює роль зов­нішньої «опори» (в оповіданні такою є перехожий), необхідної для здійснен­ня довільної регуляції. Дитина була змушена звернутися до неї, щоб вийти з конфліктної для себе ситуації'². По-третє, засвідчує появу в регуляції діяльності своєрідного явища — боротьби мотивів («несення служби» в умовах конфлікту суперечливих спонук).

Починаючи з молодшого шкільного віку довільна регуляція поступово набуває вигляду саморегуляції — здатності учня підпорядковувати свої дії соціальним нормам. Те, що було зовнішньою опорою поведінки і висту­пало у вигляді вимоги дорослого, стає внутрішнім засобом, керуючись яким дитина вже самостійно будує свої стосунки з довколишніми Причо­му робить це на підставі потреб, притаманних даному вікові (і це ради­кально відрізняє довільну регуляцію від вольової, яка такої підтримки з боку потреб не має). У підлітковому віці, наприклад, це потреба в са­мостійності та самоствердженні. Тому коли вчитель враховує зміст цих потреб і висуває до підлітків відповідні вимоги, то рівень їх здатності і до саморегуляції зростає, оскільки «вимоги учителя перетворюються у власні вимоги підлітка до своєї поведінки, діяльності» [10, 65]. Те, що спочатку є зовнішньою опорою поведінки, згодом стає внутрішнім засо­бом, послуговуючись яким підліток підвищує рівень керованості нею.

Отже, довільна регуляція виникає в межах спільної діяльності, від ; якої отримує соціальний смисл, і спершу передбачає використання дити­ною зовнішніх засобів. Часто це якась реальна подія, яка стає опорою поведінки, розбалансованої боротьбою мотивів («піду додому, як тільки мене покличуть», «почну виконувати завдання, як тільки закінчиться фільм»), і дає змогу дитині підпорядкувати свої бажання соціальним нор­мам. У подальшому це вже внутрішні опори, якими слугують зразки по­ведінки, що їх демонструють авторитетні люди³.

'Цей самий приклад наведено в темі 7 (7.2), але з іншою метою - для ілюстрації

закономірностей розвитку гри.

"Цікаво, що подібним чином у певних ситуаціях поводять себе й дорослі [12, т. 2]. Коли експериментатор, зайшовши до кімнати і привітавшися, відразу ж виходив, то досліджува­ний чекав 10—15 хв, а потім занепокоювався. явно не розуміючи, що він має робити В цій ситуації майже всі досліджувані шукали якусь зовнішню точку опори для своїх дій («Як тільки стрілка годинника досягне певної позначки, я піду»).

³У складних життєвих ситуаціях доросла людина також вдається до зовнішньої опори: кидає жереб або ж очікує від когось хоча б поради. Спостереження за поведінкою людей на фронті показують, що піднятися в атаку за наказом командира значно легше, ніж за самонаказом. Це підтверджує уявлення про довільну регуляцію діяльності і засвідчує її відмінності від волі.

Щодо вольової регуляції, то вона виникає тоді, коли індивід здатний довільно створювати опору для своїх дій і використовувати її як смисло-утворювальний мотив. Це має бути ідеальна — уявлювана чи згадува­на — ситуація, яка підпорядковується нормам його власного життя і створюється за допомогою пізнавальних процесів, насамперед уяви та мислення. Загалом вольова регуляція є вищим рівнем регуляції діяль­ності людини (табл. 27). Це підтверджують дослідження: якщо на початку молодшого шкільного віку активність дитини посилюється лише за ра­хунок зовнішньої стимуляції та допомоги дорослого, то з часом зростає роль внутрішньої — самостійної постановки цілі, самостимуляції, самона-казу, зміни мотивації [7; 8; 9; 50].

Отже, відбувається становлення здатності дитини формувати новий смисл виконуваних дій на засадах самооцінки, передбачення наслідків, переосмислення ситуації в цілому. Коли дошкільник не бачить смислу своїх дій, то й зовнішня стимуляція не додає йому зусиль [22]. Тому діти прагнуть перетворити нав'язану дію на ігрову, для чого створюють уявну ситуацію, яка надає цій дії нового смислу¹. Звичайно, це мимовільне яви­ще, проте воно вказує на джерело вольової регуляції — здатність індиві­да довільно впливати на процес формування спонуки до небажаної дії.

Ця здатність удосконалюється у процесі повсякденного долання різних перешкод та завдяки психічному розвитку. Найчастіше вона виявляєть­ся в ситуації вибору між бажаною і небажаною (небажання — це також перешкода) дією і полягає у мотивації саме останньої. Проте вольова регуляція — це не лише здійснення небажаної дії, а й утримання від бажаної в ситуації вибору. Так буває, коли дія має негативний особистіс-ний смисл, що й позбавляє її спонуки. Якщо в першому випадку воля виконує спонукальну функцію, то в другому — гальмівну.

Довільні і вольові дії виконуються шляхом певних операцій — спосо­бів, що за їх допомогою індивід долає наявні перешкоди (ситуація вибору,

'У подібній ситуації дорослі також поводять себе аналогічним чином. Наприклад, коли їм протягом кількох годин треба було малювати кружечки, вони вносили зміни в цю монотонну роботу збільшували чи зменшували відстань між ними, варіювали розмір, змінювали форму (Левін, цит. за: [18]).