16.3. Властивості емоційних явищ

Розмаїттю емоційних явищ притаманні певні загальні властивості.

До них належать: якість, динаміка перебігу, амбівалентність, полярність, активність, інтенсивність, глибина, тривалість, їх можна проілюструвати витягами з праці Б. Спінози (1632—1677) «Про походження і природу афектів» (див.: [41]), де вони сформульовані у вигляді теорем та схолій (гр. охбХІа — примітка, пояснення до тексту).

Якість (модальність) емоційних явищ характеризується їх змістом і сигналізує про особливості ставлення індивіда до тих чи тих явищ дійсності. Це те, що відрізняє одну емоцію від іншої: кохання, наприклад, пережи­вається зовсім не так, як ненависть. За Спінозою, «кохання є не що інше, як задоволення (радість), яке супроводжується ідеєю зовнішньої причини, а ненависть — не що інше, як незадоволення (сум), що супроводжується ідеєю внутрішньої причини» [41, 32], тобто якість емоційних явищ засвід­чує їх предметний характер: «Існує стільки ж видів задоволення, незадо­волення і бажання, а отже, і всіх афектів, які з них складаються (яким є душевне хвилювання), або від них похідних (якими є кохання, надія, страх та ін.), скільки є видів тих об'єктів, з боку яких ми зазнаємо дії афектів» [41,40].

Динаміка перебігу має закономірний вигляд і визначається особли­востями емоційних явищ, кожне з яких має власну логіку розвитку і згасання. Наприклад, «хто уявляє, що предмет його кохання отримав за­доволення або незадоволення, той і сам також відчуватиме задоволення або незадоволення, і кожен з цих афектів буде в люблячому тим більший

374

Розділ V. Регулятивна функція психіки

Тема 16. Емоції та почуття 375

або менший, чим більший або менший він в улюбленому предметі» [там само; 33], «Любов або ненависть, наприклад до Петра, зникає, якщо задо­волення, яке містить у собі перша, або незадоволення, яке містить у собі остання, поєднується з ідеєю про іншу їх причину: те й інше зменшують­ся, оскільки ми уявляємо, що не один лише Петро був їх причиною» [там само; 39].

Амбівалентність (лат. ambo — обидва, valentia — сила, міць) емоцій­них явищ має місце при одночасному переживанні індивідом емоцій, які мають полярні характеристики. Це приємне і неприємне, радість і сум, любов і ненависть, тобто емоції, які спричиняються складними й неодноз­начними життєвими подіями. Можна радіти з приводу завершення якоїсь справи і водночас сумувати за тим, що було з нею пов'язано. «Якщо ми уявляємо, що річ, яка звичайно заподіює нам незадоволення, чимось подібна до іншої речі, яка звичайно завдає нам таке саме велике задоволення, то ми будемо водночас і ненавидіти, й любити її» [41, 32].

Полярність вказує на можливість зміни будь-якої емоції на її проти­лежність. Те, що було приємним, може стати неприємним, те, що давало радість, може завдати горя; кохання, як відомо, інколи переростає в нена­висть, а ненависть — у кохання. «Ненависть, яку абсолютно перемагає кохання, переходить в кохання, і це кохання буде внаслідок цього сильні­шим, ніж якби ненависть зовсім не передувала йому» [там само; 39]. Це вже вкотре засвідчує «вторинність» емоцій: вони похідні від життя індиві­да й існують лише в межах відношень між його складниками. «Якщо ми відділимо душевний рух, тобто афект, від уявлення про зовнішню причи­ну і поєднаємо його з іншими уявленнями, то любов або ненависть до цієї зовнішньої причини, рівно як і душевні хвилювання, що виникають з цих афектів, знищаться» [41, 44].

Активність (від лат. activus — діяльний, дійовий) — здатність емоцій стенічним (підсилювальним) або астенічним (пригнічувальним) чином впли­вати на діяльність. У цьому зв'язку емоції поділяються на стенічні (гр. sthenos — сила) і астенічні (гр. cccrфe'veux— безсилля, слабість). Спіно-за вважає головною саме цю властивість: «Під афектами я розумію стани тіла, які збільшують або зменшують здатність самого тіла до дії, сприяють їй або ж обмежують її» [там само; ЗО]. Однак стенічною чи астенічною може бути одна й та сама емоція, причому «чим більший збіг причин збуджує який-небудь афект, тим він сильніший» [41, 44].

Інтенсивність (від лат. intensio — напруження, посилення) — власти­вість, яка свідчить про ступінь вираженості емоційного явища. Діапазон цієї властивості значний: від легкого хвилювання до пристрасті. Спіно-за присвячує їй окремий розділ і стверджує: «Афект, причина якого, за нашою уявою, перебуває перед нами, сильніший, ніж якби ми уявляли її як таку, що не перебуває перед нами»; «До майбутньої речі, яка, за на­шою уявою, скоро відбудеться, ми відчуваємо сильніший афект, ніж якби ми уявляли, що її існування відстоїть від теперішнього на більш далекий час»; «Афект до речі, яку ми уявляємо необхідною, за інших умов рівних

сильніший, ніж до речі можливої або випадкової»; «Афект до речі, яка, як ми знаємо, не існує в теперішньому часі, але яку ми уявляємо можливою, за інших умов рівних сильніший, ніж до речі випадкової»; «Афект до речі випадкової, яка, як ми знаємо, нині не існує, за інших умов рівних слаб­ший, ніж афект до речі минулої»; «Бажання, яке виникає із задоволення, за інших умов рівних сильніше, ніж бажання, що виникає з незадоволен­ня»; «Сила якого-небудь пасивного стану або афекту може переважати інші дії людини, іншими словами, її здібність, так що цей афект невбла­ганно переслідуватиме її» [41, 41—42].

Глибина емоційних явищ залежить від того, чи викликана вона пере­січними, чи життєво важливими подіями, а також від того, в якому зв'яз­ку між собою перебувають ці явища. «Ненависть збільшується внаслідок взаємної ненависті і, навпаки, може бути знищена любов'ю» [41; 39]. «Якщо хтось улюблений ним предмет став ненавидіти так, що любов абсо­лютно знищується, то внаслідок однакової причини він відчуватиме до нього більшу ненависть, ніж якби ніколи не любив його, і тим більшу, чим більшою була його попередня любов» [41, 37].

Тривалість емоційних явищ характеризується часом їх існування. Це залежить від особливостей предмета, який їх викликає, а також від інте­лекту та способу життя індивіда, «Афекти, які виникають або збуджуються від розуму, якщо зважати на час, сильніші, ніж ті, які стосуються пооди­ноких речей, що, за нашою уявою, не існують у реальності»; «Найкорис­ніше для людей об'єднатись один з одним у своєму способі життя і всту­пити в такі зв'язки, які найзручніше могли б зробити з усіх одного, і взагалі людям найкорисніше робити те, що сприяє зміцненню дружби» [41,44].

Свою працю Б. Спіноза завершує розділом «Про могутність розуму, або про людську свободу», де розв'язує проблему емоційного і раціо­нального так: «Поки ми не хвилюємось афектами, що суперечать нашій природі, доти ми зберігаємо здатність приводити стани тіла в порядок і зв'язок згідно з порядком розуму... Отже, найкраще, що ми можемо зро­бити .., це прийняти правильний спосіб життя» [41, 45].

Спосіб життя, тобто те, як і заради чого індивід живе, є визначаль­ною характеристикою його емоцій.

Емоційні явища сигналізують індивідові про соціальний або ж особис­тий смисл його діяльності і виконують функції, без яких було б неможли­вим життя. Якщо вони оцінюють відношення між складовими діяль­ності, то воля приводить їх у відповідність між собою (тема 17).

T Питання для самостійної роботи

1. Проблема емоційного і раціонального в психології.

[4, 39-52; 8, т. 2, 427-436; 17, 25-38; 41, 8-Ю, 156-157; 43, 21-24, 179-232; 44 140-143]