Тема 16. Емоції та почуття 365

'Про це, наприклад, пише М. В. Гоголь, характеризуючи свою ранню творчість: «Щоб розважати себе самого, я придумав собі все смішне, що тільки міг придумати... Можливо, з роками ... веселість ця зникла б, а з нею разом і моє письменництво» [13, 10]

366

Розділ V. Регулятивна функція психіки

Тема 16. Емоції та почуття 367

Функцію синтезування образу емоційні явища здійснюють тоді, коли сприяють об'єднанню елементів чуттєвого образу, її виконує, зокрема, емоційний тон відчуттів (Вундт, див.: [41]). Завдяки цьому звуки зли­ваються в мелодію, фарби — в малюнок, інтероцептивні відчуття — в схему тіла.

Цю саму функцію виконують емоції, що сигналізують про зміст не­свідомого. В цьому разі вони мають вигляд афективного комплексу. «Це психічні фрагменти, які виокремилися в об'єднання образів та ідей у результаті психічних травм або якихось конфліктів, несумісних між собою тенденцій» [62, 257], тобто це поєднання образів, прямо чи випадково пов'язаних із ситуацією, яка призвела до сильного емоційного пережи­вання і спричинила дію механізмів психологічного захисту. Характер­но, що вплив хоча б на один з компонентів негайно актуалізує афектив­ний комплекс у цілому (Лурія, див.: [41]).

Аналіз складників головної функції емоційних явищ свідчить про їх важливе регулятивне значення: оцінка теперішнього, організація діяль­ності, закріплення досвіду, передбачення майбутнього, синтез образу — це характеристика зв'язку людини зі світом — діяльності, можливість і необхідність якої створює смисл — біологічний, соціальний, особистий. Саме про це й сигналізують емоційні явища.

Емоції великою мірою впливають на роботу фізіологічних систем організ­му. Відомо, що емоційне напруження супроводжується збільшенням обсягу вегетативних зрушень, посиленням частоти серцевого ритму, підви­щенням кров'яного тиску, викидом у кровоносну систему гормонів тощо.

Ця обставина стала відправним пунктом периферичної (від гр. тсєркрє-рєих — поверхня) теорії емоцій Джемса — Ланге, за якою емоції є не причиною, а наслідком фізіологічних змін в організмі. У. Джеме з цього приводу писав: «Прийнято вважати, що сприймання якогось факту викликає душевне хвилювання, яке називають емоцією, і що цей психічний стан призводить до змін в організмі. Моя теза, навпаки, полягає в тому, що тілесні зміни йдуть услід безпосередньо за сприйманням факту, який хви­лює, і що наше переживання цих змін, у міру того, як вони відбуваються, і є емоцією... Правильніше говорити: ми засмучені тому, що плачемо, розгнівані тому, що завдаємо удар, налякані тому, що тремтимо, а не навпаки, — ми плачемо, завдаємо удар і тремтимо тому, що засмучені, розгнівані або налякані» [41, 84].

Ця, на перший погляд, парадоксальна теорія¹ і стала конкретизацією ідей Ч. Дарвіна, викладених у 1872 р. у роботі «Вияв емоцій у людини і тварин» (див.: [58]). Він вважав формою зв'язку між емоціями та органіч­ними процесами виразні рухи. Це або ж біологічно доцільні реакції (міміка гніву лякає ворога), або ж рудименти (від лат. rudimentum — початок, перший ступінь) рухів, які були доцільними на попередній стадії еволюції

'Була висловлена У. Джемсом у 1884 p., роком пізніше її сформулював К Ланг

(потіння долоні в стані страху нібито полегшувало мавпоподібним пред­кам людини хапання за гілки під час втечі).

Отже, Ч. Дарвін, як і У. Джеме (а їхні погляди поділяють представни­ки біхевіоризму), розглядав емоцію як біологічне, а не психологічне яви­ще, фактично ігноруючи клас соціальних та власне психологічних емоцій, які мають власну логіку розвитку. До того ж, коли у процесі хірургічного експерименту собакам і кішкам перерізували нервові зв'язки між внутріш­німи органами і корою головного мозку, то й у такому стані тварини проявляли адекватні емоційні реакції у відповідь на емоціогенні стимули (Шерінгтон, Кеннон, цит. за: [60]). Ці реакції зберігалися навіть тоді, коли голову тварини зовсім відділяли від тулуба і життя підтримувалося тільки за рахунок перехресного кровосполучення з тваринами її виду.

Ці дані свідчать, що в основі фізіології емоцій лежать, швидше, цент­ральні, ніж периферичні нервові механізми. Показовою щодо цього є прак­тика використання лайдетектора (від англ. lie — неправда) — приладу, що його застосовують для розрізнення правдивих і неправдивих емоцій­них реакцій людини. Якщо перші його зразки реєстрували рухи м'язів, то останні - біоелектричну активність мозку, тобто нейропсихологічну характеристику центральних механізмів емоцій.

У свою чергу, нейрофізіологічні дослідження доводять, що емоції викли­кають активність різних систем мозку (Балонов та ін., див.: [35]; Бехте­рева, Камбарова, див.: [33]; Гельгорн, Луфборроу [12]; Дельгадо [15]; Прібрам [39І; Симонов [48], [49], [51]; Фресс, див.: [60]; Юматов та ін., див.: [56]). Так, стан збуждення, який відповідає гніву, поширюється по стовбуру мозку, включаючи сітчастий утвір, середній мозок і задній відділ гіпоталамуса. Його контролює кора, яка, крім гальмівного впливу, відповідає за скерованість гніву на якийсь предмет: експериментальне видалення кори у собаки робить прояви гніву хаотичними і неорганізова­ними.

У регуляції емоції помітну роль відіграє також явище функціональної асиметрії мозку. При цьому емоційні переживання індивіда регулюють­ся переважно структурами домінантної (лівої) півкулі, а виразні рухи — недомінантної. Виявлено також «нервові центри» деяких негативних і позитивних емоцій, які містяться в підкіркових структурах мозку¹. Перші утворюють розгалужену мережу й сприймаються як загальний несприят­ливий стан організму. Центри позитивних емоцій більш відособлені, що забезпечує їх диференційоване переживання людиною. До того ж центри емоцій безпосередньо пов'язані з центрами, що регулюють фізіологічні процеси організму, і це пояснює взаємопереходи між емоційними і органіч­ними реакціями. Цікаво, що експериментальне подразнення центрів нега-

'Свого часу X. Дельгаао викликав сенсацію, виступивши на кориді як матадор. Опи­нившись на арені наодинці з биком, він змахнув червоним плащем, а той, пригнувши голову, кинувся на нього. Тоді вчений став натискати кнопки маленького радіопередавача і розлючена тварина спершу зупинилась, а потім розвернулась і пішла до загорожі. В такий спосіб він загальмував збудження відповідних нервових центрів.