362 Розділ V. Регулятивна функція психіки

Тема 16. Емоції та почуття 363

того, що трапляється з іншими, то егоцентрична — того, що трапляється або може трапитися з ним. Це також емоція виразного соціального змісту, до того ж дуже поширена (наприклад, заздрощі до успіхів іншого). Проте це негативний соціальний зміст, що суперечить позитивним соціальним нормам.

Розквіт моральних, а також інтелектуальних та естетичних почуттів настає у ранньому юнацькому віці |23; 64; 65]. Вони формуються в зв'язку з готовністю юнака до самовизначення і несуть у собі спрямованість у майбутнє. Це широка гама емоцій, що виконують функції оцінки со­ціального і особистісного смислу найрізноманітніших аспектів життя юнака¹. При цьому почуття характеризують його індивідуальність -психологічну неповторність: те, що хвилює юнака, викликає емоційний відгук, є «ключем» до його свідомості та несвідомого. Емоційну сферу юнака можна вважати загалом сформованою.

Таким чином, онтогенез, як і історіогенез емоційних явищ, — це поступовий перехід від біологічних до соціальних та власне психологічних емоцій, тобто від оцінки біологічного до оцінки соціального та особистіс ного смислу різноманітних аспектів життя індивіда. При цьому власне психологічні емоції можуть мати позитивний або ж негативний соціаль­ний зміст і цим виразно характеризують їх суб'єкта.

Це, зокрема, засвідчив експеримент, у процесі якого 38 досліджуваних по черзі каралися відчутним ударом електричного струму за помилки, яких припускався хтось із них при виконанні певного завдання |46]. Так вивчались емоційні реакції досліджуваних у ситуації «страху за себе» І «страху за іншого» (показником реакцій була частота серцевих скоро­чень). З'ясувалося, що троє досліджуваних виявляли активнішу реакцію тоді, коли самі зазнавали дії больового подразника. П'ятеро на покарання себе і партнера реагували практично однаково. ЗО виявляли інтенсивні переживання, коли за їхні помилки карали іншу людину..

Загалом біль, який відчували досліджувані, оцінюється біологічними емоціями, що співвідносять несприятливий чинник з відповідними потре­бами — підґрунтям життя людини. Однак у цьому випадку больовий подразник не являв для досліджуваних біологічної небезпеки. Експери мент провокував вияв соціально схвалюваних («страх за іншого») або ж соціально засуджуваних («страх за себе») емоцій. Перші оцінювали соціаль­ний смисл власних дій досліджуваного в умовах спільної діяльності, а другі — їх особистісний смисл для нього самого.

Результати засвідчили, що в переважної більшості досліджуваних скспери ментальна ситуація викликала гуманістичну емпатію, тобто емоції пози­тивного соціального змісту. Емоції негативного соціального змісту виявили лише кілька осіб. Проте це були радше емоції егоцентричної особистості.

'Цьому вікові притаманні й такі емоційно насичені і глибоко індивідуалізовані явища, як дружба та кохання. Тому актуальним для цього віку є виховання культури почуттів, яке ведеться шляхом пропаганди відповідних соціальних норм (10; 14; 25; 31; 36; 38].

Соціальний зміст емоцій наголошує їх залежність від культури. При­чому це стосується й зовнішньої форми їх прояву — виразних рухів: міміки, пантоміміки, інтонації мовлення (Ізард |2І]; Рейковський [43]; Фресс, див.: |60]). Так, сміх в Китаї може означати не радість, а гнів, а в Японії навіть горе. Деякі культури спеціально культивують емоційну невиразність. Коли спостерігали за емоціями у японців і американців під час перегляду гостросюжетного фільму, то помітили, що на одні й ті самі емоціогенні ситуації вони реагують майже однаково. Проте під час бесі­ди про цей фільм американці демонстрували ті самі емоції, тоді як японці маскували негативне ставлення до певних героїв за ввічливими посміш­ками.

Однак, незважаючи на міжкультурні відмінності, люди загалом пра­вильно «прочитують» виразні рухи, і це притому, що одних тільки виразів обличчя налічується близько 360 (деякі з них наведено на мал. 35).

Можливо, це відбувається тому, що виразні рухи складаються з мимо­вільних, генетичне зумовлених, і довільних, вивчених компонентів. Відомо, що в сліпонароджених і зрячих дітей міміка практично не відрізняється, хоча з віком у зрячих вона стає багатшою. Більше це стосується емоцій,

364 Розділ V. Регулятивна функція психіки

що оцінюють довколишніх (гнів, радість, інтерес, зневага), і менше тих, котрі спрямовані на самого індивіда (страх, провина).

У процесі онтогенезу головна функція емоцій — функція оцінки смислу різноманітних життєвих явищ, конкретизуючись, поділяється на функції; оцінки теперішнього, організації діяльності, закріплення досвіду, передба­чення майбутнього, синтезування образу (Вілюнас [7]; див.: [41]; Рей-ковський [43]).

Функція оцінки теперішнього має місце при співвіднесенні певних явищ з потребами індивіда. Події, що не мають стосунку до потреб, залишають його байдужим, про ті, що сприяють їх задоволенню, сигна­лізують позитивні емоції, а про ті, що перешкоджають, — нега­тивні. Завдяки цьому образ світу складається з різнорідних і багато­значних явищ, а психіка отримує таку характеристику, як небайду-жість.

Ця функція залежить від можливості індивіда задовольнити свої потреби і характеризується ймовірністю досягнення мети. Це стверджує інфор­маційна теорія емоцій, докладно висвітлена в роботах П. В. Симонова [48; 51; див.: 41; 58]. За цією теорією, характер емоції визначається наяв ністю актуальної потреби й оцінкою індивідом імовірності її задоволення Така оцінка формується на підставі вродженого і прижиттєвого досвіду та неусвідомленого зіставлення наявної і можливої інформації про засоби, час, ресурси, необхідні для задоволення потреби. Зростання ймовірності задоволення потреби в результаті такої оцінки породжує позитивні емоції, а зменшення, порівняно з прогнозом — негативні. До того ж індивід прагне переживати перші й уникає ситуацій, які б спричинили другі.

Функцію організації діяльності виконують емоційні явища шляхом виокремлення в образі предметів, які є мотивом діяльності. Від їх інтен­сивності залежить успішність діяльності. Проте емоції нерідко і дезорга­нізують її. Наприклад, вони можуть негативно позначатися на пізнавальній діяльності [4; 43]. Взагалі ж існує залежність між рівнем емоційно го напруження і успішністю діяльності, яку ще у 1908 р. встановили Р. М. Иєркс і Дж. Д. Додсон [цит. за: [43] (мал.36)].

Чинником такої залежності є рівень складності задачі. Чим важча задача, тим нижчий рівень емоційного напруження потрібний для максимально успішної діяльності. Отже, певний ступінь такого напруження може сприя­ти розв'язанню легших і стати на заваді виконання складних задач.

Зауважмо, що емоції не є чимось зовнішнім щодо діяльності, а безпо­середньо включені в процес її здійснення як момент «єдності афекту й

'Я. В. Симонов подав своє розуміння емоцій у вигляді формули: Е = (П • (І_и— І_с), де Е — емоція, її сила і якість; П — величина актуальної потреби; (І_к — І.) "— оцінка ймовірності задоволення певної потреби на підставі вродженого і прижиттєве сформова­ного досвіду; 1_и— інформація про засоби, необхідні для задоволення потреби; І_с— інфор­мація про засоби, якими володіє людина в певний момент. Отже, за формулою сила і якість емоції, яка виникає в людини, визначаються силою потреби і оцінкою можливості її задоволення в ситуації, що склалася.

Доал. 36. Вплив емоцій на діяльність (зар, М. Йєрксом, Дж. Д. Додсоном). Рівень складності задачі: А — легкий; В — се­редній; С — високий

інтелекту» [8, Т. 2]. Так, у мис­ленні вони не тільки відобража­ють відношення між мотивами і ре­зультатами розв'язання задачі, а й виділяють в їх умовах зони по­шуку невідомого. Участь емоцій в організації діяльності зростає тоді, коли індивід ставиться до них як до цінності [16; 17]. Окрім цього, емоція як цінність зумовлює схильність до одних видів діяль­ності й нелюбов до інших'.

Функція закріплення досвіду реалізується за рахунок позитив­них або негативних емоційних слідів, що зберігаються в пам'яті. У такий спосіб позначаються

успішні або невдалі (відносно потреб) дії, що мали місце в минулому. Цю функцію виконують, зокрема, емоції успіху-неуспіху, які сигналізують про результативний бік діяльності [7J. Найяскравіше це виявляється в ситуаціях, які висувають підвищені вимоги до емоційної регуляції діяль­ності. Тому індивід дуже довго пам'ятає (включаючи несвідоме) події, які спричинили сильну емоційну реакцію, наприклад афект.

Інші ситуативні емоції, такі як обурення, гордість, образа, ревнощі, також слугують закріпленню досвіду і можуть нав'язати індивідові емоцій­ний вихід з певної ситуації. Цікаво, що індивід заново переживає цю емоцію, згадуючи про обставини, які викликали її першого разу (Калаш-ник; Лурія, див.: [41]).

Функція передбачення майбутнього базується на механізмі емоційної корекції поведінки, який складається в дошкільному віці (20; див.. 42]. Це своєрідна емоційна форма випереджуючого відображення дійсності, яка сигналізує про можливий приємний або ж неприємний наслідок викону­ваних дій. Завдяки цій функції значно скорочується пошук індивідом виходу з проблемної ситуації. Під час мислення, наприклад, емоційне передба­чення включене майже в усі ланки розв'язування задачі: у формулюван­ня гіпотези, структуру розумових дій, процеси пошуку невідомого [4].