Тема 16. Емоції та почуття 361

Механізми породження і функціонування емоційних явищу житті інди­віда висвітлює їх онтогенез.

Перші емоційні реакції немовляти є. органічними, генетичне зумовле­ними: криком у відповідь на негативні відчуття дитина сигналізує про стан своїх біологічних (органічних) потреб. Проте комплекс пожвав­лення, який виявляє дво-, тримісячна дитина, має іншу природу [ЗО]. Ц_е вже соціальна емоція — відповідь дитини на ставлення до неї близької людини. Формується вона на підставі позитивного досвіду спілкування з дорослим і сигналізує про задоволення суто соціальної (але вродженої) потреби в спілкуванні. Якщо ж такий досвід недостатній (як, наприклад, у випадку депривації), то поява цього комплексу затримується, що є ознакою ненормативного психічного розвитку.

Ці дані свідчать про те, що джерела соціальних емоцій полягають у спільній діяльності дитини і дорослого. В процесі цієї діяльності освою­ються також соціальні норми, які слугують еталоном позитивного або негативного ставлення дитини до дійсності. Проте для такого освоєння потрібно, щоб ці норми реально регулювали стосунки дитини з довко­лишніми.

Лише тоді, коли взаємодія між дітьми будувалася на координації зу­силь та взаємодопомозі, виникали спільні емоційні переживання (Кошелє-ва, див.: [42]). У протилежному разі мали місце негативні стосунки і відповідні їм емоції: заздрість до тих, хто мав успіх, ревнощі через увагу вихователя до іншої дитини. Тільки коли результати спільної діяльності були значущими для всіх дітей, байдуже чи негативне ставлення до своїх обов'язків (наприклад, чергування в їдальні) поступово змінювалось на емоційну чутливість дитини до того, як оцінюють її довколишні, а далі — наскільки добре вдалося виконати доручену справу.

Так, дошкільник радіє вже не лише тоді, коли задовольняються його власні бажання, а й тоді, коли він може надати посильну допомогу дорос­лому чи одноліткові, вчинити «за справедливістю» і поділитися з товари­шами своїми іграшками, тобто дії дитини отримують соціальний смисл, зумовлений відношенням її дій до мотивів спільної діяльності. При цьому формується механізм емоційної корекції поведінки — процес узгоджен­ня спрямованості і динаміки поведінки зі смислом [20; див.: 42].

Цей механізм поступово ускладнюється. З переходом від раннього до дошкільного віку, коли дитина вже прагне зробити щось корисне для довколишніх, він набуває форми емоційного передбачення можливих наслідків дій. Справді, щоб реалізувати таке прагнення, дитина повинна створити образ віддалених результатів дій, а також відчути той смисл, який вони матимуть для неї та для інших. Емоції включаються тут у розв'язування своєрідної задачі, змістом якої є неясний смисл проблем­ної ситуації (Запорожець, див.: [42]). «Тут і розпочинається драма емоцій­них переживань, боротьба протилежних афективних тенденцій доти, доки смисл того, що відбувається, не проясниться і почуття не будуть приве­дені у відповідність з цим смислом» [42, 20].

Емоційне передбачення пов'язане з спробними діями дитини. Спочат­ку ці дії обслуговують сприймання і спрямовані, наприклад, на попе­реднє з'ясування властивостей незнайомого предмета: дитина начебто досліджує його, зіставляючи зі своїми потребами та можливостями. Так формується емоційний образ наявного предмета, функція якого полягає саме в емоційному передбаченні смислу виконуваних дій. Необхідність емоційного передбачення ще віддаленіших наслідків діяльності спонукає дитину до спробних дій в плані уяви. Звертання до уяви дає їй змогу відчути смисл наслідків дій для неї та довколишніх¹. Проте це ще соці­альний смисл — смисл, який задається відношенням виконуваних дій до дій інших, і, відповідно, соціальні емоції.

При цьому дуже важливо, що емоційний образ впливає також на фор­мування мотиву діяльності: він виділяє, позначає предмет дій дитини. З'являється нова лінія розвитку емоційних явищ, яка в подальшому призво­дить до появи власне психологічних емоцій, тобто емоцій, що регулюють перебіг індивідуальної діяльності. Вони оцінюють відношення між мотивом діяльності та її метою (діями), тобто виконують функцію оцінки особис-тісного смислу власних дій індивіда.

Однак емоція є власне психологічною лише за формою, за змістом вона залишається соціальною, оскільки виникає і вперше з'являється в межах спільної діяльності як спільне емоційне переживання. До того ж саме цей зміст є істотною характеристикою емоції, про що свідчить, наприклад, про­цес формування емпатії [10; 11]. Соціальне схвалюване виховання прагне пробудити в дитини гуманістичну емпатію — чуйність до переживань інших, співпереживання неблагополуччя в їхньому житті². Вона характери­зує відношення між мотивом і цілями діяльності, але діяльності не власної, а іншого, яка, проте, приймається і переживається як власна. Це моральне почуття, що формується на початку молодшого шкільного віку на ґрунті освоєння дитиною відповідних соціальних норм. Однак якщо такого освоєн­ня не відбулося, може виникнути егоцентрична емпатія. У цьому разі страждання іншого є лише приводом для переживань за себе.

В обох випадках це власне психологічні емоції. Проте якщо гумані­стична емпатія сигналізує індивідові про особистісний смисл для нього

'Див. виноску на с. 147.

'Шлях формування гуманістичної емпатії — це перехід від того, що школяр «знає», до того, що «змушує» його вчиняти у певний спосіб. Це шлях, на якому він долає супе­речність між «переживанням за себе і переживанням за іншого, між необхідністю усвідо­мити свої спонуки і прагненням витіснити їх зі свідомості» [10, 39]. Важливим чинником такого формування є сім'я. Відомо, що діти з розвиненою емпатією ростуть у сім'ях, де батьки тепло ставляться до них і поважають їхню гідність. «Емпатійність батьків безпосе­редньо визначає доброзичливе ставлення дітей до інших людей. Дитина тільки тоді прий­має інших людей, коли її приймають, люблять і поважають у власній сім'ї» [там само; 52]. Дослідження показують, що в родинах, де панують такі прояви неправильного вихован­ня, як гіперопіка чи емоційне неприйняття, діти мають низький рівень гуманістичної емпатії [34]. Напевно, не випадково й те, що в таких сім'ях діти підліткового віку нерідко виявляють емоційну незрілість [26; 52].