Тема 16. Емоції та почуття

Почуття — вибіркове і стійке емоційне ставлення індивіда до певних предметів і явищ довколишнього світу. За походженням і функціонуван­ням вони пов'язані з емоціями (лат. emoveo — хвилюю, збуджую) — відобра­женням смислу предметів, що породжується їх відношенням до потреб

живої істоти.

У філогенезі емоції засвідчують своє біологічне призначення: сигналізують про задоволення або ж незадоволення біологічних потреб організму, закріп­люють поведінку з позитивним ефектом, тобто, як і увага, емоції є складни­ком регулятивної функції психіки. Проте, на відміну від уваги, вони здійсню­ють і випереджувальне відображення дійсності — оцінюють біологічний смисл навколишніх предметів і явищ — їх відповідність потребам і, отже, слугують засобом регуляції стосунків організму з середовищем. Протягом філогенезу кількість таких предметів зростає, а їх властивості все більш диференційовано відображаються твариною. Відповідно ускладнюються й емоції, обслуговуючи процеси задоволення дедалі ширшого кола потреб організму. У людини з її найрізноманітнішими потребами, які, до того ж, стосують­ся не тільки організму, а й індивіда та особистості, коло предметів, що викликають емоції, не має обмежень. Якщо емоції немовляти мають не­складну будову і сигналізують про стан лише кількох біологічних потреб, то в міру психічного розвитку вони дедалі ускладнюються, узагальню­ються, відображаючи становлення стосунків дитини з довколишнім. По­дальший онтогенез емоцій підпорядкований логіці формування стійких зв'язків дитини з культурою і йде лінією формування почуттів.

Емоції і почуття утворюють багаторівневий і багатоманітний світ емоцій­них явищ. Як і емоції, почуття сигналізують індивіду про стан його потреб і в цьому плані є «суб'єктивною формою існування потреби» [44; див.: 41]. Проте почуття оцінюють також діяльність, що відповідає цим потребам, харак­теризують відношення між її складовими. Вони, зрештою, характеризують особистість, відбиваючи всю складність її взаємин зі світом.

16.1. Природа і функції емоційних явищ

Філогенез емоцій, свіачить. що від самого початку вони мають пред­метний характер: сигналізують про біологічний смисл певних пред­метів, оцінюють ступінь їх відповідності потребам організму. При цьому

358

Розділ V. Регулятивна функція психіки

Т е м а 16. Емоції та почуття 359

вони функціонують у процесі діяльності живої істоти і регулюють Ії перебіг.

Ця фундаментальна закономірність емоцій простежується й на рівні індивіда. Емоції індивіда завжди стосуються зовнішніх відносно його свідомості пред­метів: навіть у разі патологічної тривожності людині здається, що її причини полягають у чомусь зовнішньому. Проте характер оцінки, яку виконують емоції індивіда, змінюється. Вони також виникають у межах відношення «предме­ти — потреби», але зміст складників цього відношення вже якісно інший. Це позначені предмети і власне людські потреби — потреби індивіда та осо­бистості. До того ж тепер це відношення опосередковується людською діяль­ністю, в процесі якої предмети набувають тих чи тих значень.

Емоції функціонують тут у структурі діяльності й оцінюють зв'язок між предметами і діяльністю, для якої ці предмети є мотивами [28; 29]. Функ­цією емоцій стає оцінка того смислу, який мають або ж матимуть для довколишніх і самого індивіда певні ситуації його життя. Вони сигналізу­ють індивідові про світ, в якому він живе, який відтворює у формі образу і який певним чином переживає. Це вже не біологічні, a соціальні та власне психологічні емоції, їх природа визначається тим місцем, яке вони посідають у житті людини.

Про це свідчить історіогенез емоцій, який саме й полягає у переході від біологічних до соціальних і далі — до власне психологічних емоцій. Справді, якщо перші оцінюють біологічний смисл предметів і узгоджують поведінку тварини з вимогами природного середовища, то другі — соціальний смисл і регулюють взаємини первісної людини з іншими людьми. Емоції тут є регу­ляторами суспільного життя: через них соціальний смисл — компонент первісної свідомості — підпорядковує собі поведінку члена спільноти. При цьому первісна людина взагалі може стати жертвою своїх соціальних емоцій. Ось реакція австралійського аборигена на повідомлення, що він порушив табу: «Застиг без руху, втупивши погляд в одну точку, з піднятими руками, немов_ намагаючись не допустити, щоб смертоносна сила вселилася в його тіло. Його щоки зблідли, очі оскляніли, обличчя спотворила гримаса. Хотів кричати, але голос застрявав у горлі, на губах з'явилася піна. Він почав тремтіти, окремі м'язи мимовільно скорочувались. Похитнувся і впав на землю... Потім дотягнувся до своєї халабуди і невдовзі помер» [57].

Як бачимо, емоція тут є надзвичайною силою, яка не лише підпорядко­вує собі свідомість людини, а й позбавляє її життя. Проте таку силу має не емоція сама по собі, а та функція, яку вона виконує: оцінка соціального смислу для первісної людини здійснених відносно неї дій. Ці дії мали для неї смисл смертоносних.

Історіогенез емоцій — тривалий процес оволодіння людиною власни­ми емоціями, звільнення від всевладної сили спершу біологічних, а потім і соціальних емоцій.

Зовні таке оволодіння має вигляд підпорядкування емоцій мисленню, інте­лекту, адже не випадково в психології залишається актуальною пробле-

ща емоційного і раціонального¹. Однак у процесі історіогенезу роль емоцій не стільки зменшується, скільки змінюється. І відбувається це не внаслідок «боротьби» емоцій і мислення, а у зв'язку з підвищенням ступеня опосе-редкованості стосунків між людьми змістом і продуктами спільної діяль­ності. Саме в межах останньої з'являються й ускладнюються окремі дії і, відповідно, породжуються їх соціальний (що характеризує відношення цих дій до результатів спільної діяльності) та особистісний смисл (що оцінює значення для кожного учасника діяльності наслідків його власних дій).

Тепер стосунки між членами спільноти залежать від тієї «ваги», котру має діяльність кожного відносно досягнень інших. Емоції у цьому разі виконують функцію оцінки соціального та особистісного смислу дій людини. Вони функціонують у межах діяльності і, з одного боку, сигна­лізують людині про значення її результатів для довколишніх, а з друго­го — про її успішність для неї самої, тобто відображають відношення між метою та мотивом діяльності. Так закладається історична підвалина поділу емоцій на соціальні та власне психологічні.

Отже, історіогенез емоцій — відносно незалежна від пізнавальних процесів лінія розвитку, підпорядкована логіці історичного становлення діяльності. Цей процес супроводжується зміною змісту головної функції емоцій — оцінки всього того, що відбувається в житті людини. Якщо спочатку це функція оцінки біологічного смислу предметів, що забез­печують життя, то потім — функція оцінки соціального смислу дій інших людей та власних дій стосовно дій довколишніх. У подальшому це функ­ція оцінки особистого смислу власних дій. У першому випадку йдеться про біологічні, у другому — про соціальні, у третьому — про власне психологічні емоції. Сукупно вони складають багаторівневу структуру емоційних явищ (табл. 26).

'Люди здавна визнають за емоціями джерело імпульсивної і непідвладної поведінки, а за інтелектом — доцільної і довільної. Сім'я і школа засуджують безпосередні емоційні реакції дітей і закликають їх до стриманості Цю ж проблему інтенсивно експлуатує мистецтво. З підкоряючою силою емоцій бореться релігія. Якщо порівняти дитину і дорос­лого, маловиховану і виховану людину, то можна побачити, як емоційна оцінка дійсності дедалі більше поступається раціональній. Напрошується висновок, що людина майбутньо го — позбавлена емоцій високоінтелектуальна істота, і саме такою вона нерідко постає в уяві письменників-фантастів.

360

Розділ V. Регулятивна функція психіки