15.2. Феноменологія уваги

Отже, історіогенез і онтогенез уваги полягають у поступовому пере­ході від мимовільної до довільної уваги, при цьому перша з'являється на ґрунті орієнтувальної реакції. Проте феноменологію уваги характеризує також післядовільна увага, увага зовнішня та внутрішня (мал. 34).

Орієнтувальна реакція— відповідь організму на новий або ж зміне­ної форми об'єкт, яка забезпечує його краще сприймання та відповідну поведінку.

Компонентами такої реакції є: рухи голови та очей у напрямку до под­разника, розширення судин мозку при одночасному звуженні периферич­них судин, зміна частоти дихання і електричного опору шкіри, зростання тонусу м'язів, зменшення амплітуди альфа-ритму електроенцефалогра­ми мозку. Орієнтувальну реакцію виявляють немовлята і тварини, зосе­реджуючись на подразнику, що діє на їхні рецептори. Це вроджений і генетично перший ступінь уваги, на основі якого виникає мимовільна, а потім і довільна увага.

Проте й за наявності вищих форм уваги орієнтувальна реакція не втра­чає свого значення. Людина виявляє її, реагуючи на такі властивості подразника, як новизна, раптовість, зміна інтенсивності, перервність дії, тривалість, рух. Різкий звук, поштовх, незвичний об'єкт, яскравий одяг перехожого — все це змушує людину зосередитись на подразнику. Зага­лом орієнтувальна реакція підпорядкована принципові контрасту: стимул, Що її викликає, завжди контрастує з предметом попереднього сприйман­ня (Добринін, див.: [39]).

350 Розділ V. Регулятивна функція психіки

Т е м а 15. Увага 351

Мимовільна увага виникає і підтримується незалежно від свідомих намірів індивіда. Як і орієнтувальна реакція, вона начебто нав'язується зовнішніми стимулами. Проте у цьому разі ці стимули мають певне зна­чення — так чи інакше зачіпають потреби індивіда. Запеклий уболіваль­ник ніколи не пройде повз афішу, що інформує про футбольний матч, тоді як багато інших людей її просто не помітять. Жінка завжди змалює сукню співбесідниці, чого часто не зможе зробити чоловік. Автолюбитель не обмине увагою автомобіль нової моделі, тоді як іншого вона залишить байдужим. Закоханий юнак з подивом знаходить у зовнішності зустрічних дівчат знайомі риси. Коли людина знемагає від спраги, вона зосереджува­тиметься на всьому, що могло б її втамувати.

Очевидно, саме відповідність потребам робить ті чи інші об'єкти при­вабливими, привертає до них увагу індивіда. При цьому вона може бути досить стійкою і діятиме доти, доки індивід перебуватиме у полоні своєї потреби.

Отже, мимовільна увага є формою зв'язку між потребою та предме­том, що їй відповідає. Про цей зв'язок сигналізують емоції. Як твердив Т. Рібо, «ми не знаємо факту більш правильного, більш безсумнівного, ніж такий: мимовільна увага залежить від афективних станів, бажань, почуття задоволеності, незадоволеності, ревнощів тощо» [39, 72].

Аналіз слів у різних мовах, які описують емоційні стани людини, свідчить, що в одному разі вони характеризують об'єкт, котрий зумовлює ці стани («захоплюючий», «несподіваний», «дивний», «чужий»), а в другому — стани, викликані таким об'єктом («збуждений», «заклопотаний», «приго­ломшений», «нерухомий») (Ланге, див.: [39]). Це ще одна підстава для розрізнення орієнтувальної реакції і мимовільної уваги: перша визна­чається якістю об'єкта, а друга — відповідними йому емоціями. Емоції (афекти) сигналізують про зв'язок об'єкта з потребами індивіда, засвід­чують його залежність від цього об'єкта. Така залежність втрачається лише у випадку довільної уваги.

Довільна увага є результатом усвідомлюваної спрямованості індиві­да на певний об'єкт і цим принципово відрізняється від мимовільної. Він може скеровувати свою увагу не тільки на те, що приваблює, а й на те, що потрібно в певний момент. Більше того, індивід часто змушує себе зосередитись на меті своєї діяльності, докладаючи для цього вольових зусиль.

Виконуючи функцію контролю, довільна увага обслуговує процес до­сягнення мети. Трансформація діяльності, яка має місце, наприклад, при зсуві мотиву на мету, в свою чергу, позначається на увазі: тепер вона зміщується на нові цілі, підпорядковується новим завданням, що постають перед індивідом.

За даними досліджень, і довільна, і мимовільна увага, хоча й здається якоюсь надприродною силою, безпосередньо пов'язана з рухами (Ланге, Рібо, див.: I39J). І справді, в стані зосередженості людина нерідко ходить, тре очі, чоло, потилицю, рухає кінцівками. Т". Рібо наводить «фантастич-

ний», за його висловом, приклад: «Позбавте нашого глядача, присутнього на оперній виставі, пристосовуваності очей, голови, тулуба, кінцівок, змін дихання, змін у мозковому кровообігу і ... таким чином обібране і позбавле­не змісту не буде вже увагою» [39, 76]. Далі, посилаючись на /. М. Сече­нова, він доводить, що мимовільна увага — результат розгорнутої м'язе-вої активності, а довільна — згорнутої, затриманої.

Тому довільна увага і супроводжується переживанням вольового зусил­ля. Відсутність останнього може бути свідченням переходу довільної уваги

у післядовільну.

Післядовільна увага також пов'язана з метою діяльності, але не потре­бує активного зосередження [її; див.: 39]. Це той випадок, коли людина захоплюється якоюсь, спершу непривабливою справою, а потім продов­жує її, вже не докладаючи зусиль. Чим глибше вона заглиблюється в процес розв'язування складної задачі і чим більше захоплюється ним, тим менше треба довільного зосередження. Увага начебто з довільної стає мимовільною. Проте це і не те, і не інше. З довільною увагою її зближує навмисний характер, а з мимовільною — відсутність вольових зусиль та зв'язок з потребами індивіда. Як і інші види уваги, вона має власне джерело — діяльність: у межах трансформації останньої виникає, функціонує, змінює свої форми.

Залежно від форми діяльності увага також може бути переважно зов­нішньою або ж внутрішньою.

Зовнішня увага — мимовільна, довільна чи післядовільна зосередже­ність індивіда на об'єкті, даному в органах чуттів. Вона є компонентом перцептивної діяльності або ж наочно-дійового мислення і забезпечує їх успішність: точність і повноту сприймання якогось матеріалу, виділен­ня тих чи тих його ознак у процесі наочно-дійових маніпуляцій з ним. Внутрішня увага — зосередженість на уявленнях пам'яті, почуттях, думках, умовах задачі. Вона також є необхідною умовою продуктивності відповідних видів діяльності.

У реалізації зовнішньої і внутрішньої уваги беруть участь м'язові рухи, хоча у другому випадку їх роль менш помітна. Але навіть без допомоги технічних засобів можна спостерігати, як, замислившись, людина вору­шить губами, промовляє окремі звуки чи слова, жестикулює. Це ще раз свідчить про діяльнісну природу уваги.