Тема 15. Увага 343

Тема 15. Увага

Увага — мимовільна чи довільна зосередженість індивіда на певному об'єкті своєї діяльності.

Завдячуючи увазі, будь-яка активність індивіда в стані неспання є ви­бірковою: серед великої кількості об'єктів оточення виділяються, усвідом­люються й утримуються лише деякі. Вони й стають предметом здійснюваних відносно них практичних або теоретичних, зовнішніх або внутрішніх дій; інші ж відступають у цей час на задній план. Це явище ілюструє мал. 32.

Якщо придивитися (тобто сконцентрувати увагу) до цих геометричних побудов, то можна виділити певні фігури (куб чи то ж зрізаний тетраедр) і деякий час утримувати їх у полі уваги. Це залежить, з одного боку, від властивостей об'єктів, які, діючи на рецептори, викликають увагу, з дру­гого — від здатності індивіда зосереджуватися на тому, що, як і заради чого він робить з цими об'єктами. У першому випадку йдеться про мимо­вільну, у другому — про довільну увагу.

У філогенезі увага має вигляд орієнтувальної реакції чи то орієнту­вального рефлексу — форм мимовільного зосередження у відповідь на сторонні подразники, /сторіогенез уваги пов'язаний з процесом оволодіння людиною своїми діями: вона навчається керувати увагою. В онтогенезі також відбувається закономірний перехід від мимовільної до довільної уваги. Останній притаманні деякі властивості, рівень розвитку яких неабияким чином позначається на успішності діяльності.

15.1. Природа і функції уваги

На відміну від складників пізнавальної функції психіки, що мають свій власний продукт у вигляді тих чи тих ознак образу світу, увага такого продукту не має. її призначення полягає в тому, щоб створювати і втілювати цей образ. На різних рівнях життя це відбувається по-різному

На рівні організму це стан мимовільної зосередженості, що виникає в процесі поведінки і певним чином характеризує її. Цікаве спостереження з цього приводу наводить V. Дарвін [цит. за: 39, 83]. Дресирувальник пропонував пполяршям мявп подвійну німу ^я право протягом кількох дн^іи утримувати тварин у себе, щоб зробити правильний вибір. Коли його запитали, як він визначає, чи піддається мавпа дресируванню, він відповів,

що це залежить від її уважності: якщо під час розмови з нею мавпа відво­лікається на сторонні подразники, дресирування буде марною справою.

Ідеться, очевидно, про особливості орієнтувальної реакції - аналогу мимовільної уваги, що спричинюється зовнішніми впливами і залежить ВІН організму. Останній виявляє значні індивідуальні відмінності: вони визна­чають і час зосередження тварини на людині, й успішність формування навичок. У природних умовах тварина також відповідною поведінкою реагує на раптові або ж нові подразники, зосереджується на виконуваній діяльнос­ті. Проте ця зосередженість є зовнішньо зумовленою, тварина не здатна довільно керувати нею. Навіть кішка, що тривалий час чатувала на здобич і готується кинутися на неї, виявляє все ж орієнтувальний рефлекс.

Те саме стосується й немовляти та дитини раннього віку. Стани їх зосередження здебільшого залежать від зовнішніх впливів.

Власне увага заявляє про себе на рівні індивіда здатністю свідомо впливати на стан зосередження. Вона формується в міру оволодіння лю­диною своєю діяльністю, є продуктом її історичного розвитку (8).

Уже найпростіша дія (наприклад, виготовлення елементарного знаряддя праці) потребує зосередження на процесі її виконання. Увага тут підпо-

рядковується дії і супроводжує її як мимовільне, зумовлене нею явище. Проте це вже не увага тварини, яка залежить від зовнішнього стимулу. Це, очевидно, перша стадія історіогенезу уваги, коли остання підпорядко­вується умовам діяльності і функціонує на рівні операцій. Перехід до якісно вищої стадії — функціонування на рівні дії — відбувається тоді, коли увага стає засобом досягнення мети. Тут уже не дія підпорядковує собі увагу, а увага підпорядковує процес виконання дії. Такою, наприк­лад, є увага первісного мисливця: щоб вистежити, загнати в пастку та вполювати здобич, до того ж в умовах розподілу функцій між іншими Учасниками полювання, потрібно керувати своєю увагою.

Проте до власне довільної уваги ще далеко. Т. Рібо з цього приводу пипір- «Як ті.пьки у люлини з'явилася здатність віддаватися праці, за своєю сутністю непривабливій, але необхідній, як засіб до життя з'явилася на світ і довільна увага ... Дикун з пристрастю віддається полюванню, війні,