Тема 14. Уява 335

Уже ці приклади свідчать, що образні узагальнення мають аналітико-синтетичний характер, де аналіз — мислене розчленування уявлюваного матеріалу на складники з метою його наступного перетворення, а син­тез — різноманітні способи об'єднання отриманих під час аналізу даних Прикладами такого об'єднання є: агглютинація, гіперболізація, загострен­ня, схематизація, типізація [6; 43].

Агглютинація (лат. agglutinatio — склеювання) — об'єднання в створю­ваному образі властивостей і елементів образів інших предметів. Залежно від кількості і якості синтезованих таким способом елементів виникають образи різного ступеня складності і новизни. Саме внаслідок агглютину-вання об'єкт включається у нову ситуацію, що змінює його риси, «одухот-ворюється» неживе, живому приписуються ознаки, притаманні неживому. За допомогою подібних прийомів створюються казкові образи: дракони, русалки, крилаті бики, а також реальні машини та механізми: танк-амфі-бія, що поєднує в собі властивості танка і човна; аеросани тощо.

Гіперболізація (від гр. wtepЯoXri — перебільшення) — збільшення або зменшення даного в образі реального об'єкта, кількісна зміна його частин. Цей спосіб використовувався для створення образів богатирів, дракона з сімома головами, багаторуких богинь в індійській міфології, Гулівера. Гіперболізацію люди нерідко використовують у спілкуванні, довільно або мимовільно спотворю­ючи форму та зміст подій, напевно, для рельєфнішого їх виділення на тлі інших. Загострення — уявне підкреслення якихось властивостей реального об'єкта, внаслідок якого образ набуває особливої виразності. Цей спосіб широко застосовується в літературній творчості, де одні характеристики персонажа витісняють усі інші і простежуються у всіх можливих ситуаціях. У такий спосіб створюються також шаржі й карикатури. На відміну від гіперболізації загострення не спотворює дійсність, а лише підкреслює її характерні особливості.

Схематизація (від гр. сЛтцштІбибс —обриси, форма) — згладжуван­ня відмінностей між порівнюваними об'єктами. Це дає змогу позбавитись від зайвих і другорядних деталей, що перешкоджають утворенню нового образу. Цей спосіб відіграє істотну роль у науковій творчості, він сприяє образному узагальненню ланок шуканого, яких бракує.

Типізація — уявне виокремлення істотного в однорідних явищах і втілення його у новому образі, завдяки чому цей образ поєднує в собі риси, притаман­ні різним об'єктам. Типізація — поширений прийом різних видів творчості. Окрім образних узагальнень, процес уяви містить механізм оцінки, що виконує протилежні функції [39]. З одного боку, індивід знецінює відомі йому способи побудови образів і отримані результати, а з іншого — пере­оцінює їх. Відтак перша функція забезпечує створення нових образів на ґрунті заперечення створеного раніше, а друга переоцінює нові варіанти, наділяє їх винятковими властивостями. Якщо недооцінка розширює поле пошуку способів і засобів створення нових образів, то переоцінка позбав­ляє індивіда необхідності перебирати всі можливі варіанти. Доповнюючи одна одну, ці функції регулюють процес створення нового образу.