14.3. Процес уяви

У ході пізнавальної діяльності уява взаємодіє зі сприйманням, пам'ят­тю, мисленням. Під час сприймання вона доповнює елементи об'єктів, яких бракує, привносить у пам'ять зміни з боку можливого майбутнього, разом з мисленням виходить за межі наявного і відкриває шлях до май­бутнього. При цьому уява чи не найтісніше пов'язана з наочно-образним мисленням, яке також передбачає відтворення образу певної ситуації'.

На відміну від мислення, завжди спрямованого на встановлення реально існуючих, але ще непізнаних, зв'язків, уява створює те нове, якого на­справді немає, а інколи й не може бути взагалі. Мислення та уява є рад­ше двома, що взаємодоповнюють од­на одну, системами випереджу­вального відображення дійсності [6]. Перша — система понять і об­разів, що несуть у собі узагальнене значення, засіб розв'язання задач, опосередковане пізнання дійсності, друга — система наочних образів — моделей проміжних і кінцевих про­дуктів діяльності. Співвідношення цих систем ілюструє геометрична фігура BACD (мал. 31).

Тут площа а — сфера уяви, що оперує малоінформативним образним матеріалом при мінімальній обізнанос­ті стосовно способів його перетворен­ня; Ь — сфера уяви, яка здійснюється шляхом образного перетворення даних, достатніх для розв'язання задачі; а — сфера словесно-логічного мислення — розв'язання задачі, що відбувається на високому рівні форма­лізації мислительних операцій і при значному обсязі необхідної для цього інформації; с — сфера інтуїції, що діє в умовах дефіциту інформації.

Отже, співвідношення мислення та уяви змінюється залежно від особ­ливостей задачі, що постала перед індивідом. Якщо її вихідні дані чітко окреслені, то розв'язок знаходять, головним чином, внаслідок процесів мислення, якщо умова задачі чітко не визначена, то до дії стають процеси уяви. Задача, яку розв'язує вчений, містить, як правило, чітко окреслені відоме і невідоме, а тому потребує мислення. Задача, що її' розв'язує письменник, не має такої чіткості, і це відкриває йому простір для уяви. Цим пояснюється і бурхливе фантазування в дитячому віці: тут немає умов, які б обтяжували пошук виходу з незрозумілої ситуації.

'Ця обставина стала навіть підставою для ототожнення уяви і мислення [10]. Напевне, не випадково й те, що поняття «уява» не вживається в когнітивній психології [12].

334 Розділ IV. Пізнавальна функція психіки

Ідеться, проте, лише про переважне застосування мислення або уяви в процесі пізнавальної діяльності індивіда. Дослідження показують, що і сприймання предмета, який повертається, і уявлення про такий предмет, і мислене його повертання забезпечуються сукупністю доволі схожих між собою операцій [7], причому в кожному випадку ці операції здійснюють процес уподібнення (що має місце і при відчуттях та сприйманні) — своїми характеристиками вони відтворюють істотні ознаки об'єкта. Внаслі­док цього образ, незалежно від того, що це — сприймання, мислення чи уява, — є ідеальною формою існування об'єкта діяльності.

Це також означає, що й пізнавальна діяльність здійснюється складно організованими, але цілісними механізмами. Серед них лише уява є відносно самостійним компонентом.

Роль уяви зростає, коли особистість звертається до неї як до свого «інструмента» і використовує її як засіб творчості. У цьому разі вона буквально пронизує діяльність.

На рівні умов, це своєрідне рухове налаштовування організму на на­ступне виконання операцій. Уже тут має значення ступінь розвитку уяви, про що свідчить дослідження настановлення [33; див.: 55]. Досліджувані, серед яких були актори та особи, що не мали стосунку до театру, повинні були, заплющивши очі, уявити, ніби їхня ліва рука охоплює велику кулю, а права — маленьку. Після неодноразових спроб їм пропонували навпомац­ки порівняти тепер уже однакові справжні кулі. Виявилося, що серед акторів 85 % вважали кулі неоднаковими, тоді як серед представників контрольної групи таких було лише 42 %.

На рівні дій уява створює модель майбутнього результату, тобто є меха­нізмом формування мети. Нарешті, вона є засобом формування ідеального мотиву, необхідного для подолання, здавалося б, непереборних труднощів. Саме такий мотив (а його зміст може бути різним) спонукає докладати вольових зусиль і рухатися, долаючи перешкоди в напрямі до бажаного. Участь уяви у виконавчих механізмах діяльності свідчить про те, що вона не зводиться лише до усвідомлюваних процесів. Це також неусві-домлювані образні узагальнення, які доповнюють логічні побудови мис­лення [35]. Це поєднання образних моментів досвіду, виокремлення типо­вого прогнозування вірогідних змін тощо. Часто підсвідомою буває й аналогія — порівняння на ґрунті подібності.

Упродовж трьох років П. М. Яблочков (1847—1894) працював над створенням механізму, що мав зближувати вуглини у вольтовій дузі (в міру згоряння відстань між ними збільшувалась і дуга зникала), але він виходив або ж громіздким, або ж ненадійним у роботі. Розв'язок (якщо вуглинки розмістити паралельно, то не потрібно ніякого механізму) було знайдено за аналогією з розміщенням олівців, які він, перебираючи, ма­шинально поклав поруч. Подібний випадок стався із конструктором кро­куючого екскаватора, який випадково кинув погляд на людину з валізою і відразу збагнув, який має бути принцип руху цієї машини.