306 Розділ IV. Пізнавальна функція психіки

Тема 13. Мислення 307

нього є резонерство (фр. raisonneur — міркувати) — тенденція хворого до непродуктивних, поверхових, багатослівних суджень. Другий тип пато­логії — порушення логічного процесу мислення. До нього належать такі явища, як «стрибки ідей», «зісковзування з теми», «відгукування на ви­падкові асоціації», непослідовність суджень, в'язкість мислення. Третій тип — розлад цілеспрямованості мислення, тобто порушення його кри­тичності, різноплановості.

Аналіз біоелектричної активності мозку (електроенцефалограм) під час розв'язування досліджуваними задач також засвідчив, що завдання, подані в образній і словесній формах, обробляються різними нейрофізіо­логічними механізмами і що глобальних механізмів переробки інформації взагалі немає. Очевидно, форма інформації зумовлює відповідні їй механізми і створює адекватну собі психічну функціональну систему організму. Причому ці механізми не залишаються незмінними і вдосконалюються в процесі збагачення акцептора результатів дії — нейрофізіологічного апарату мети та програми її досягнення. Чим більше форма інформації збагачує цей апарат, тим успішніше розв'язується завдання.

У цілому функціональна система, що обслуговує мислення, являє собою розгалужену нейродинамічну організацію, яка об'єднує різні відділи мозку як по горизонталі, так і по вертикалі. Особливу роль у ній відіграє ліва півкуля, де кодуються значення мови.

На невронному рівні також має місце спеціалізація нервових струк­тур — ансамблів невронів підкіркових структур мозку і деяких зон кори, які складаються з гнучких і жорстких елементів [7]. При цьому з'ясувалося, що частота імпульсної активності невронів залежить від характеру операцій мислення. Найбільшу частоту викликають операції узагальнення за зна­ченням, процеси формування та виконання програм потрібних дій. У свою чергу, ці операції позначаються на активності невронів, причому тих, що входять до гнучких ланок забезпечення мислення: після виконання низки однотипних завдань час реакції невронів зменшується. Загалом же нев-ронні реакції досить мінливі, і це залежить як від зовнішніх стимулів, так і від внутрішніх станів організму¹.

Отже, мислення має філо-, історіо- і онтогенетичну лінію розвитку. У кожному разі цей розвиток зумовлюється ускладненням діяльності живої істоти. В своїх вищих формах мислення набуває ознак теоретичної діяль­ності, яка здійснюється за рахунок зовнішніх і внутрішніх операцій і забезпечує на основі роботи мозку опосередковане й узагальнене відобра­ження індивідом світу та творчість.

'Свій внесок у характер активності невронів здійснюють індивідуальні відмінності у функціонуванні мозку. В умовах експерименту (під час усної лічби) в одних це прояв­ляється у вигляді більш вираженої лівосторонньої функціональної асиметрії, у других (при оперуванні зоровими образами) — правосторонньої. Справді, одні люди краще опе­рують інформацією, поданою у словесній формі, а інші — в образній. Та за умови ціле­спрямованого формування в досліджуваних операції узагальнення вдається підвищити рівень переробки інформації, що дає змогу з достатньою ефективністю розв'язувати зав­дання, подані у будь-якій формі.