304 Розділ IV. Пізнавальна функція психіки

Тема 13. Мислення 305

Таким чином, аналіз історіогенезу та онтогенезу мислення свідчить, що й цей складник пізнавальної функції психіки спочатку існує у формі предметних дій і лише в результаті тривалого процесу, опосередковано­го мовленням, набуває вигляду внутрішньої теоретичної діяльності.

Ці дані заклали підвалини теорії планомірного формування розумових дій і понять (Гальперін [22; див.: 96]; Тализіна [90; 91]). За теорією, онтогенез мислення має поетапний перебіг і ґрунтується на механізмі інтеріоризації. Першим етапом є дія з об'єктом у матеріальній або матеріа­лізованій формі (лічба на паличках або доведення теореми на моделі гео­метричної фігури). На другому етапі дія супроводжується голосним мов­ленням: дитина чотирьох-п'яти років проговорює те, що робить. Третій етап — поступове зникнення зовнішньої, звукової сторони мовлення і поява власне розумової (мислительної) дії, що ґрунтується на внутріш­ньому мовленні.

Внутрішнє мовлення не контролюється свідомістю, має вигляд авто­матизованого, беззвучного і структурно згорнутого говоріння «про себе». «Одиницями» його досконалих форм є не стільки слова, скільки самі по собі значення — закодований у рухах мовного аналізатора зміст схем дій, образів, понять. Отже, на рівні внутрішнього мовлення матеріальний носій значення змінює свою форму. Тепер це внутрішня активність усіх ланок аналізатора (а не лише периферичної). Про участь внутрішнього мовлення у мисленні можна судити за рухами останнього, зареєстрова­ними під час розв'язування досліджуваним різних задач [88; див.: 96]. Виявлено, що під час розв'язування складних задач інтенсивність і три­валість мовно-рухової імпульсації збільшуються, а простих - зменшуються, при цьому у дітей вона значно вища, ніж у дорослих.

Ця імпульсація супроводжує не лише словесно-логічне, a й наочно-образне мислення. Якщо в процесі експерименту досліджуваний підбирає потрібний візерунок, це супроводжується зовні непомітними, але інтенсив­ними мовно-руховими реакціями; якщо ж при цьому він безперервно про­говорює задані звуки, процес розв'язання завдання ускладнюється, тобто без внутрішнього мовлення неможлива переробка чуттєвих даних у проце­сі функціонування складних форм мислення. Та все ж це не тотожні явища: є також немовні фази, коли рухова активність мовного аналізатора не реєструється. В цей час, напевно, домінують інші важливі для мислен­ня аналізаторні системи.

Зважаючи на зазначену роль мовлення, варто критично оцінювати судження про роботу мислення, які ґрунтуються лише на даних інтро­спекції. Це стосується як висновків представників Вюрцбурзької школи психології мислення (Зельц; Кюльпе, див.: [96]), які вважали мислення сукупністю «чистих» операцій, тобто безсловесним, безобразним актом, так і свідчень видатних мислителів. Наприклад, А. Ейнштейн, відповідаючи на запитання математика Ж. Адамара, заявляв: «Слова, написані або висловлені, не відіграють, напевно, щонайменшої ролі в механізмові мого мислення. Психічними елементами мислення є якісь, більш чи менш чіткі,

знаки чи образи, які можуть бути «за бажанням» відтворені й скомбіно­вані... З психологічного погляду ця комбінаційна гра, мабуть, є головною характеристикою творчої думки — до переходу до логічної побудови в словах або знаках іншого типу, за допомогою яких цю думку можна буде повідомити іншим людям»¹ [96, 368].

Звичайно, людині, навіть непересічній, може здаватись, що, мислячи, вона обходиться без мовлення, проте це не означає, що вона здатна усві­домлювати трансформовані форми останнього, її свідчення можна вважати підтвердженням складності природи мислення, свій посильний внесок в аналіз якої робить психологія. Важливо, що пізніше, в розмові з психоло­гом М. Вертгеймером, підтверджуючи слова останнього про існування спрямованості мислення, Ейнштейн визнав: «Безперечно, за цією спрямо­ваністю завжди стоїть щось логічне; але у мене вона присутня у вигляді якогось зорового образу» [19, 264}). Оце «щось логічне» і є, очевидно, значенням, носієм якого є не лише слово.

Отже, у своїх розвинених формах мислення — це внутрішня діяль­ність, яка опосередковується мовленням і здійснюється за допомогою певних дій та операцій.

Мислення ґрунтується на спільній роботі різних систем мозку (Бехте­рева та ін. [7], див. [59]; Лурія [51; 53]; Лурія, Цвєткова [54]; Пратусе-вич та ін. [74]; Прібрам [75]; Соколов [88]). При цьому, як і інші пізна­вальні процеси, воно має динамічну і системну локалізацію.

Наочно-образне мислення обслуговують тім'яно-потиличні відділи лівої півкулі і лобові частки мозку. При ураженні перших порушується можли­вість об'єднання елементів інформації, що надходить, у цілісні схеми. Хворі цієї групи не можуть зрозуміти логіко-граматичного формулювання умов задачі (співвідношення типу «в стільки-то разів», «на стільки-то оди­ниць»). Вони не здатні також побудувати конструкцію з кубиків за зада­ним зразком, хоча й розуміють загальний принцип побудови і мають відпо­відний намір. Ураження других не позначається на розв'язуванні задач, які передбачають пошук потрібних просторових відношень, проте хворі втрачають здатність орієнтуватись в умовах задачі, міркувати. Відносно добре утримуючи умови задачі, лише інколи спрощуючи їх під впливом сформованих раніше стереотипів, вони, як правило, не співвідносять із запитанням задачі. Задача втрачає для них сенс. Не можуть вони оціню­вати й сам процес розв'язування.

У словесно-логічному мисленні беруть участь майже всі функціональні блоки мозку, серед яких переважає блок прийому, переробки і збереження інформації. Ураження цих блоків має своїм наслідком три головні типи патології мислення [33]. При першому порушується процес узагальнення: знижується його рівень або ж цей процес спотворюється. Прикладом остан-

'Ще категоричніше висловився сам Ж. Адамар: «Я стверджую, що слова зовсім відсутні в моєму розумі, коли я справді думаю., слова з'являються в моєму розумові лише після того, як я завершу або закину дослідження» [І, 72}