302 Розділ IV. Пізнавальна функція психіки

Відповідно помітно зростає продуктивність мислення. Це добре видно на прикладі експерименту, за умовами якого діти різного віку мали діста­ти іграшку, прикріплену до одного плеча важеля. Це можна було зроби­ти, лише відштовхнувши від себе ручку, тобто дитина мала здійснити рух, протилежний тому, який виконується при діставанні. З'ясувалося, що тільки дитина чотирьох-п'яти років досягла бажаного результату. Оче­видно, лише у цьому віці вона оволодіває засобом, що дає змогу абстрагу­ватися від наочно даної ситуації і вийти за її умови, який обмежують мислення.

Оскільки функцію такого засобу виконують значення, то саме їх розви­ток пояснює появу продуктивних форм мислення. Йдеться про перехід від наочно-дійового № словесно-логічного мислення. Власне, це інтеріо­ризація — перехід від зовнішньої до внутрішньої діяльності [16; 21; 22; 47; 67; 68].

Ж. Піаже говорить з цього приводу про внутрішні операції, що ви­никли на базі зовнішніх — предметних дій¹. На відміну від останніх операції мають скорочену форму і здійснюються не з реальними об'єктами, а з їх образами (символами, знаками). При цьому вони організовані в систему, в якій одні операції врівноважуються за рахунок інших. Загалом же розвиток мислення дитини проходить період сенсомоторного інтелек­ту (до двох років від народження), період конкретного інтелекту (до 11— 12 років) і період формальних операцій (від 11 —12 років) (табл. 24). Ознаки переходу до внутрішніх операцій з'являються на початку другого періоду, але вони ще здійснюються на реальних об'єктах, під контролем сприймання. Тільки на останній стадії з'являється здатність міркува­ти — перевіряти та втілювати гіпотези, користуючись системою внут­рішніх операцій. Отже, саме дія, а не слово є вирішальним чинником онтогенезу мислення.

Цей процес супроводжує явище егоцентричного мовлення. За даними досліджень, воно є продуктом часткової інтеріоризації, показником пе­реходу від зовнішньої цо внутрішньої діяльності [21]. Це свідчить на користь «діяльнісного» розуміння онтогенезу мислення й переконує, що слово є реальним учасником такого переходу.

Внутрішньою діяльністю є словесно-логічне мислення — опосередко­ване й узагальнене відображення дійсності, раціональна пізнавальна діяльність. Чим більше «поле значень» приховане за поняттям, тим більші пізнавальні можливості має індивід. При цьому перевагу мають наукові поняття, вироблені в ході наукового пізнання дійсності і засвоєні в процесі навчання. Вони значно змістовніші за життєві, що формують­ся стихійно і можуть навіть нести в собі відлуння первісних значень.

Перехід від наочно-дійового до словесно-логічного мислення включає в себе проміжну ланку — наочно-образне мислення. В процесі онтогене­зу воно змінює наочно-дійове, що виразно демонструє такий експеримент

'Він позначає процес трансформації операцій поняттям інтелект (див. також с. 53-—55).

[69]. Дітям дають кілька паличок для упорядкування їх за величиною. Найменші з них не бачать різниці між паличками і стверджують, що вони однакові. Трохи старші діти виділяють більші, середні і маленькі палички. Ще старші виконують це завдання, але припускаються помилок. Нарешті, дошкільники спочатку виділяють найбільшу паличку і відносно неї, в порядку зменшення, розкладають усі інші. Потім завдання ускладнюють: у присутності дітей експериментатор порівнює дві палички, більшу і меншу, і першу з них ховає під стіл. Далі, порівнюючи ту, що залишилася, з третьою, пропонує відповісти на питання, якою буде перша паличка, якщо її порівняти з третьою. З'ясувалося, що правильну відповідь можуть дати лише старші діти. Тільки вони здатні, розв'язуючи задачу, утримувати в образній формі чуттєві дані та оперувати відповідними наочними образами. Цей рівень вищий за наочно-дійовий і передує словесно-логічному рівню онтогенезу мислення.