Тема 13. Мислення

Мислення — узагальнене та опосередковане пізнання світу в про­цесі практичної і теоретичної діяльності індивіда, засіб творчості особистості.

Порівняно з відчуттями і сприйманням це значно повніший образ світу, який несе в собі ступінь проникнення індивіда в сутність явищ дійсності, з'ясування їх неявних властивостей. У своїх розвинених формах це раціональна пізнавальна діяльність, шляхом якої людина здобу­ває нові, абстраговані від чуттєвих даних, знання, будує узагальнений образ світу, створює власну філософію, зрештою, здійснює акти твор­чості.

Історії психології відома проблема чуттєвого і раціонального — проблема співвідношення опосередкованого мисленням і безпосереднього, такого, що спирається на органи чуття, пізнання людиною реальності. Одні філософи (Декарт, Спіноза, Гегель) джерелом і критерієм пізнання вважали мислення, інші (Бекон, Гоббс, Локк) — чуттєвий досвід. За сучасними даними мислення індивіда не може бути відділене від його чуттєвої пізнавальної діяльності, адже воно ґрунтується на ній. До того ж, чуттєве пізнання дає підставу судити про істинність мислення.

Закономірності розвитку мислення, як і психіки в цілому, висвітлює аналіз його філо-, історіо- та онтогенезу (див. теми 4, 5). Протягом філоге­незу воно надбудовується над стадіями елементарної сенсорної та пер-цептивної психіки і виконує функції інтелекту. На початкових етапах історіогенезу цей процес має вигляд первісного (міфологічного) мислен­ня й слугує засобом пояснення життя людини. Він виникає під час практичних дій, за допомогою яких людина реалізує стосунки з приро­дою, і започатковує шлях, яким людина прямує від чуттєвого до теоретич­ного пізнання дійсності. В онтогенезі мислення формується і видозмі­нюється в міру ускладнення життєвих зв'язків дитини зі світом.

Мислення є предметом не лише психології, а й інших наук (філософії, соціології, фізіології, інформатики). Психологія досліджує природу, будо­ву та процесуальні характеристики мислення.

300 Розділ !V. Пізнавальна функція психіки

Тема 13. Мислення 301

Психологія мислення існує у вигляді теорій, створених у межах пев­них напрямків психології¹. Системно-діяльнісний підхід д,ає можливість викласти досягнення цих теорій в узагальненому вигляді.

13.1. Природа мислення

І в історіо-, і в онтогенезі потужним джерелом розвитку мислення стає мовлення. Голосові сигнали, які до цього були засобом спілкування, все більше опосередковують спільну діяльність, набуваючи при цьому функції позначення, її бере на себе слово — одиниця мовлення, що, крім зовніш­ньої, звукової, має внутрішню форму — значення².

Значення стає ланкою зв'язку між мисленням і мовленням, умовою їх єдності [21; 73]. Зрештою, воно стає знаряддям мислення: створює мож ливість виходу за межі наочної, безпосередньо даної ситуації, у напрямку до її ідеального перетворення з метою пізнання та творчості.

Вивчення життя племен, які перебувають на нижчих стадіях суспільного розвитку, показало своєрідний характер первісних значень [16; 36; 45; див.: 96; 46; 80]. Вони наповнені колективними уявленнями містичного, надприродного змісту: природа миолиться як щось одухотворене, а її силам приписуються дивовижні властивості: тварини розмовляють між собою як люди; грім і блискавки викликають людиноподібні істоти, які, до того ж, можуть одночасно перебувати в різних місцях. Ця, за висловом А. Вал­лона, «спроба пояснення видимого невидимим» є першим виходом за межі чуттєвого досвіду і першим актом пізнання.

Первісний міф у цьому зв'язку є образом невидимого, побудованим на колективних уявленнях (див. табл. 10). Проте міф не існує сам по собі; виникаючи в процесі стосунків первісної людини з природою, він опосе­редковує діяльність. Саме остання є носієм образу невидимого. Спочатку це магія, а потім дедалі складніші дії, що все більше порушують відно-

'Найпоширенішими серед них є: інтроспективна (Адамар [І]; Зельц, Кюльпе, див.: [96]), генетична (Перре-Клермон [66]; Піаже [67; 68]), Ґештальтпсихологічна (Вертгей-мер [19], Вудвортс, див.; [96]; Дункер, див.: [77; 96]; Келер, див.: [96]; Майер, Секей, див.: [77]), інформаційна (Веккер [17]; Кулюткін [43]; Ліндсей та ін., див.: [86]; Ліндсей, Норман [48]; Пушкін [78; див.: 96]), когнітиена (Величковський [18]; Солсо [89]), діяль-нісна (Валлон [16]; Давидов [24; 25); Запорожець [32]; Зейгарник [33]; Леонтьев [47]; Обухова [63]; Лодд'яков [69]; Тихомиров [93; 94]; Соколов [88; див.: 96]), теорія плано­мірного формування розумових дій і понять (Гальперін [22; див.: 96]; Тализіна [90; 91]; Салміна [84]), теорія мислення як. процесу (Брушлінський [ІЗ; 14]; Рубинштейн [81; 82; див.: 96]; Славська [87]), культурно-історична (Виготський [21]; Клікс [36]; Коил [40]; Коул, Скрібнер [41]; Леві-Брюль [45; див.: 96]; Леві-Стросс [46]; Потебня [73]), нейропсихологічна теорія (Бехтерева та ін. [7; див.: 59]; Лурія [51; 53]; Лурія, Цвєткова [54]; Пратусевич та ін. [74]; Прібрам [75]) .

²У закодованому вигляді значення несуть у собі суспільно-історичну практику, резуль­ тати пізнання і перетворення людиною дійсності. Про це, між іншим, свідчить морфологіч­ ний аналіз слова. В слові «чорнильниця», наприклад, корінь «чорн» указує, що позначува ний цим словом предмет має відношення до фарб, суфікс «ильн» свідчить, що предмет може бути використаний як засіб у якійсь роботі; суфікс «иц» — що він слугує вмістищем чого-небудь [51 ]. ' ' ..-••••

шення «людина — природа» і наповнюють значення новим змістом. Цей процес триває протягом усієї історії культури [3; 40; 41; 52].

Отже, людина поступово переходить до вищих форм мислення, і відбу­вається це в зв'язку з суспільно-історичною практикою, яка не лише звільняє людину від залежності від природи, а й озброює її все досконалі­шими знаряддями пізнання дійсності.

Закономірний перехід до вищих форм мислення відбувається і в онтоге­незі*. Виходячи з пізнавальної потреби і практично діючи з предметами довкілля, дитина виявляє їх нові властивості, встановлює невідомі раніше відношення між ними, тобто мислить, діючи, її мовлення виконує при цьому комунікативну функцію і лише супроводжує дію. Дитина оперує образами предметів, здійснює безпосередньо практичний аналіз і синтез, втілюючи результати такого наочно-дійового мислення у грі, малюванні, конструюванні. При цьому вона засвоює і поглиблює зміст значень слів, що збагачує її діяльність і відкриває нові властивості довколишнього вже без прямого контакту з ним — засвоюючи знання.

Поглиблення змісту значень і в історіо-, і онтогенезі відбувається шляхом його конкретизації і наступного узагальнення. В малайській мові слово «тама» означає «батько», «брати батька», «подібний», «схожий». Індіанці північноамериканського племені навахо живих істот спершу поділяють на тих, хто говорить, і тих, хто не говорить; останніх — на тварин і рослин; тварин — на тих, що бігають, літають і повзають; далі кожна група ще раз поділяється на тих, що пересуваються по землі, по воді, вдень чи вночі [36]².

Дитина також, оволодіваючи мовленням, одним звукосполученням позна­чає предмети, що рухаються, або тварин, що мають довгу шию. І на перших етапах розвитку мовлення (кінець першого, початок другого року життя) змістом значення виступає предмет, взятий у сукупності його властивос­тей. Наприклад, дворічна дитина у відповідь на запитання «Де твій тато?» за його відсутності може вказати на річ, яка йому належить, тобто слово спочатку має недиференційований — багатозначний характер. Однак уже наприкінці другого — на початку третього року життя лексикон дитини помітно збільшується, значення слів конкретизуються: тепер вони сто­суються певних предметів. Проте тільки наприкінці дошкільного віку дитина починає оперувати словами, що співвідносяться з класом якихось предметів, тобто узагальненими значеннями.

Мовлення, а разом з ним і мислення переходять на новий рівень роз­витку. Слово виводить предмет зі сфери чуттєвих образів і включає його в систему понять — форму абстрактного відображення дійсності.

'Див.: Блонський [9]; Брунер [її]; Валлон [16]; [20]; Виготський [21]; Давидов [24], [25]; Дональдсон [27]; Зак [29], [ЗО]; Запорожець [32]; Косма [37]; Костюк [38; 39]; Перре-Клермон (66]; Піаже [67; 68]; Подд'яков [69]; Рубинштейн [81; 82]; Скрипченко [86]; Якиманська [101].

²У цьому випадку можна помітити, що за значеннями приховуються способи полюван­ня на тварин (названі місце, час, особливості пересування), що підкреслює іх генетичний зв'язок з дією. Проте тут симптоматична саме логіка збагачення змісту значення

,