Тема 12. Пам'ять 295

трібен індивідові. Це розгорнутий у часі процес, у ході якого індивід не тільки відбирає матеріал, а й оцінює його, міркує, робить висновки. Він потребує і застосування вольових зусиль [5]. Успішність пригадування залежить від готовності індивіда до швидкого і точного відтворення, змісту репродуктивної спрямованості, таких репродуктивних дій, як викликання асоціацій, створення необхідного образу та пошук відповідного йому кон­тексту.

Згадування — відтворення індивідом емоційно забарвлених образів свого життєвого шляху. Цей процес може проходити мимовільно, і тоді мнемічні образи виникають на ґрунті асоціацій. В окремих випадках він набуває вигляду персеверації (від лат. persйvйra — уперто роблю, напо­лягаю) — циклічного відтворення одного й того самого матеріалу (думки, дії, переживання), нерідко всупереч наміру. Довільне згадування — спога­ди — викликається репродуктивною мнемічною спрямованістю і відрізняється від пригадування своїм змістом: пригадується нейтральний стосовно життєвого шляху матеріал, згадується особистий досвід.

Забування — процес пам'яті, який призводить до втрати чіткості і зменшення обсягу закріпленого у тривалій пам'яті матеріалу, а інколи й неможливості відтворити його. Забувається насамперед те, що не відіграє особливої ролі в житті, що не набуло сенсу або втратило його. Одним з механізмів забування є витіснення в несвідоме неприємного матеріалу ([66; див.: 69]). Темп забування залежить від обсягу матеріалу, його змісту, схожості з уже відомим матеріалом, і, головне, — часу збереження (мал. 26). Принаймні, найінтенсивніше цей процес відбувається відразу ж після заучування (Еббінгауз, див.: (69]).

На прикладі розладів пам'яті виявлено, що нове зникає раніше старого, а складне — раніше простого, спочатку забуваються недавні, погано закріп­лені враження від сприймання, потім здобутки мислення, за ними по­чуття, нарешті, звички (Рібо, Корсаков, див.: (69]). Загалом порушення пам'яті внаслідок ураження певних ділянок мозку називається амнезією

(гр. сх — заперечна частка і цутщт) — пам'ять). Найчастіше зустрічаються випадки ретроградної (від лат. retrogradus — той, хто йде назад) амнезії— порушення пам'яті на події, які передували захворюванню. Один хворий, наприклад, спочатку почав забувати те, що сталося зовсім недавно, потім те, що мало місце протягом року, далі — події далекого минулого. Ділянка втрати пам'яті дедалі розширювалася, доки хворий не зберіг лише спогади про дитинство. Згодом хворий став одужувати, при­чому відновлення пам'яті відбувалося у зворотному порядку: спочатку він пригадав події юності, потім зрілого віку, нарешті — події останніх років. Психолог при такому захворюванні може надати психологічну допо­могу людині, разом з нею «повертаючись до втраченого світу» [43]. Є й антероградна амнезія — забування подій, що сталися відразу після

травми мозку.

Забуванню перешкоджає зв'язок матеріалу з мотивами, цілями і опе­раціями діяльності. Про це свідчить, зокрема, ефект Зейгарник, встанов­лений в експерименті, за умовами якого досліджувані повинні були яко­мога швидше виконувати різні дії (ліпити з пластилину, розгадувати за­гадки, складати вірш тощо) (Зейгарник, див.: [69]). Половину з них перери­вав експериментатор до того, як вони були виконані. Через певний час досліджувані мали перелічити дії, які виконували. З'ясувалося, що перер­вані, незавершені дії відтворюються приблизно вдвічі краще, ніж завер­шені. Мета діяльності начебто утримує матеріал у пам'яті, і доти, коли він знадобиться.

З фізіологічної точки зору, забування є гальмуванням нервових зв'язків, що утворилися під час запам'ятовування. Воно може бути проактив-ним — наперед діючим, або ж ретроактивним — що діє в зворотному напрямку. У першому випадку матеріал, що зберігається, негативно впли­ває на той, що запам'ятовується, у другому — має місце обернене співвідно­шення. Ці два випадки гальмування пояснюють позиційний (краю) ефект, за яким у великому обсязі матеріалу середина його запам'ятовується гірше, ніж початок і кінець. Забування може бути спричинене і позамежо-вим гальмуванням — наслідком перенапруження невронів. Засобами бо­ротьби з таким гальмуванням є перерви між виконуваними діями, особливо коли вони відрізняються одна від одної; чергування схожих і несхожих між собою дій; перехід від більш до менш складного матеріалу. Надзви­чайно важливе значення має повторення і, особливо, включення матеріалу в систему смислових зв'язків пам'яті [60].

* * *

Пам'ять людини, звичайно ж, глибоко індивідуалізоване явище. Відтак, найпоширенішими типами пам'яті є образний, словесно-логічний і про­міжний.

Образний тип пам'яті виявляють ті, хто краще оперує матеріалом, даним у наочній формі, та створює асоціації переважно зорової чи слухо­вої модальності. Словесно-логічний тип спостерігається у тих, хто добре

296

Розділ IV. Пізнавальна функція психіки