284 Розділ IV. Пізнавальна функція психіки

Тема 12. Пам'ять 285

через особливі стани індивіда: під час сновидінь, гіпнозу, під дією нарко­тичних препаратів тощо. Ця царина пам'яті непідвладна індивідові, тобто також матеріал, який у ньому, але не для нього¹.

Пам'ять людини функціонує не лише на психологічному і фізіологічно­му рівнях, а й на молекулярному, біохімічному (Гейто [19], Дергачов [20], Тушмалова, див.: [27], Хіден, цит. за: [19]). Збудження невронів, як виявлено, помітно підвищує вміст у них рибонуклеїнової кислоти (РНК), причому повторна дія того самого подразника викликає ті хімічні реакції, що мали місце при початковому збудженні. Зниження рівня РНК у невро­нах супроводжується порушенням пам'яті, підвищення — поліпшенням. Практично необмежена кількість можливих змін молекул РНК є базою збереження надзвичайно великої кількості слідів збуджень.

Стали всесвітньовідомими досліди з планаріями — плоскими черв'яка­ми (Томпсон ma ін., цит. за: [19]). Одну групу, шляхом вироблення умов­них рефлексів, привчали проходити певний лабіринт. Після того, як вони запам'ятовували шлях (унаслідок багаторазових повторень, неправильні спроби карались електричним подразненням), з них екстрагували РНК, яку потім вводили різним групам планарій. Та група, якій вводилася РНК від привчених планарій, виявляла тенденцію частіше реагувати на умовний подразник, ніж контрольна група. Хоча ці результати не завжди вдається повторити, проте не виключено, що в майбутньому може бути виділений матеріальний, біохімічний, носій пам'яті у «чистому вигляді». Але, знову ж таки — чи буде це пам'яттю у психологічному значенні слова?

Такою ж «пам'яттю» є й дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК). Це носій переважно родового досвіду — вона містить генетичні коди організ­му, його генотип. ДНК має різновиди, одні з яких беруть участь і у закріпленні індивідуального досвіду: принаймні, вироблення умовних реф­лексів у різних груп тварин супроводжується помітною інтенсифікацією синтезу ДНК в ділянках нової кори. Висловлюють думку, що протоплазма нервових клітин зберігає здатність, що з'явилася ще в найпростіших, — формувати сліди збуджень за рахунок перебудови ДНК (Тушмалова, див.: [27]). Є також гіпотеза, що ДНК передає закодовану інформацію молеку­лам РНК і вона використовується для синтезу специфічних білків [19]. Останні, спричинюючи зміни в синапсах, сприяють закріпленню зв'язків між невронами різних частин мозку, а отже — тривалому збереженню слідів збуджень.

Пам'ять, таким чином, — явище складної природи, що має свій філо­генез, історіогенез і онтогенез. Але в усіх випадках її розвиток зумовлено ускладненням діяльності живої істоти. Пам'ять, у свою чергу, обслуговує діяльність, виконуючи функцію зберігання і відтворення індивідуального досвіду. При цьому вона ґрунтується на роботі мозку, що здійснюється за

'її прагнуть використати в гіпнопедії — навчанні під час сну чи гіпнозу (стану, близь кого до сну), коли гіпнотизер може впливати на пам'ять загіпнотизованого [33|. Однак продуктивність, особливо віддалена, такого навчання невисока

рахунок нейрофізіологічних і біохімічних механізмів. На рівні індивіда, пам'ять є опосередкованим мнемічними діями процесом, складовою пізна­вальної діяльності. На рівні особистості — це засіб, користуючись яким людина будує своє життя.

Закономірності перебігу пам'яті залежать від її виду.