Тема 10. Відчуття 257

аналізаторної системи позначається на роботі іншої. Так, відомо, що зву­ки певної частоти можуть загострювати чи притуплювати зорову чут­ливість; що приємні запахи, як правило, знижують нижній абсолютний поріг зорового аналізатора, а неприємні підвищують; що слабке світло підсилює слухові відчуття, а сильне — погіршує. Ці ефекти мають місце не лише при дії порогових, а й підпорогових подразників: опромінення шкіри ультрафіолетовими променями супроводжується зниженням зоро­вої чутливості [3]. Вони ж свідчать про центральну природу процесів взаємодії аналізаторів. Імовірно, це відбувається на рівні верхніх відділів стовбура і зорового горба, де зближуються волокна, які несуть збуджен­ня від різних органів чуттів [10].

Сенсибілізаціями лат. sensibilis — чутливий) — підвищення чутли­вості аналізатора під час дії специфічних або неспецифічних подразників. На відміну від підвищення чутливості внаслідок адаптації, яка має пери­феричну природу, сенсибілізація найчастіше є прямим наслідком поси­лення збудливості центральних відділів аналізаторів. Причинами такого посилення можуть бути зміни у роботі залоз внутрішньої секреції (на­приклад, у жінок при вагітності), вплив на аналізатор попереднього под­разника (наприклад, при дії короткочасного світла на око), стан очікуван­ня людиною значущого для неї подразника (наприклад, очікування опера­тором на появу потрібного сигналу). В усіх цих випадках спостерігається тимчасове зниження нижнього абсолютного порогу відчуттів. Триваліші зміни настають внаслідок систематичних вправ, яких часто потребує пев­на професійна діяльність. Це відома гострота зору в мисливців, дотику в шліфувальників, висока чутливість нюху і смаку в дегустаторів.

Випадком сенсибілізації може бути підвищення чутливості внаслідок компенсації— посилення роботи одного аналізатора за відсутності іншого. Саме тому в сліпих дуже розвинений слух, у глухих — зір, у сліпоглухоні­мих — дотик. Сенсибілізація виявляє себе також в результаті дії підпорого­вих, неспецифічних подразників. Встановлено, наприклад, що залежно від місця подразнення шкіри фокусований ультразвук спричинює дотикові, бо­льові відчуття, відчуття вібрації, тепла, холоду, лоскотання, свербежу [3].

Синестезія (від гр. cruvoucrihicTiз — одночасне відчуття) — перенесення якості одного відчуття на інше, внаслідок чого до відчуття, специфічного для того чи того аналізатора, додається відчуття, неспецифічне для нього. У невеликої кількості людей синестезія виявляється у вигляді «кольоро­вого слуху», при якому звук, поряд зі слуховими відчуттями, викликає й зорові. В техніці це явище прагнуть використати, створюючи світлому-зичні установки. У частини людей синестезія виявляється в «холодних» або «теплих» відчуттях певного кольору. При цьому жовтогарячий колір здається теплим, а синьо-зелений — холодним. Подібним чином пов'язані відчуття звуку і світла. Дослідження довели, що запахи речовин, молекули яких містять більшу кількість атомів вуглецю, співвідносяться з темніши­ми відтінками, а з малою кількістю таких атомів — зі світлими [10]. Очевидно, синестезія є виявом своєрідної сенсорної організації людини.

Психофізичні дослідження чутливості аналізаторів засвідчили зу-цовленість відчуттів дією фізіологічних процесів організму. Однак ця обставина не повинна затіняти дійсної природи і життєвого призначення відчуттів. Починаючи з виникнення у філогенезі у вигляді стадії еле­ментарної сенсорної психіки, вони опосередковують активне ставлення організму до навколишнього середовища. Як образ окремих властивостей середовища, відчуття орієнтують відносно них організм і забезпечують його життя. В процесі еволюції і відповідного ускладнення діяльності, яка дедалі більше підпорядковується умовам життя, цей образ збагачується: несе в собі ширше коло властивостей предметів і явищ довкілля. У по­дальшому над відчуттями надбудовуються складніші форми психічного відображення дійсності.

В онтогенезі відчуття також опосередковують діяльність, орієнтують індивіда у властивостях безпосереднього оточення. Проте це вже не лише природне середовище, а й світ культури. Об'єкти природи отримують у цьому світі нові різноманітні властивості, що позначаються. Тому відчуття індивіда вдосконалюються в процесі освоєння ним продуктів матеріальної і духовної культури. В такий спосіб він дедалі повніше відображає притаман­ні їм властивості — відчуває їх. Причому, чим більше властивостей предме­тів і явищ свого оточення відчуває індивід, тим повніше він це оточення відображає. Збагачуючи сенсорний образ, він поглиблює образ світу.

Е.-Б. Кондільяк правомірно вважав відчуття необхідною умовою існу­вання складніших психічних явищ. Однак він не розумів, що це реальна активність живої істоти відносно предметів і явищ навколишнього сере­довища, а отже, не бачив, що лише ускладнення цієї активності спричи­няє появу нових психічних здатностей людини.

Відчуття, між тим, є елементом чуттєвої пізнавальної діяльності індивіда, що включає в себе також сприймання (тема 11).

T Питання для самостійної роботи

1. Природа і сутність відчуттів людини.

[4, 9—27; 8, 6-25, 126-135, 141-145; 10, 9-11, 14, 32-49, 50-65; 21, 205-2/5]

2. Властивості подразника і якість відчуттів.

[4 /54-756 159-175; б, 8-Ю; 8, 6-25; 10, 11-18; 12, 177-186; 14, 32-57, /60-/62; 21, 19-28;22. 190-191}

3. Процес виникнення сенсорного образу.

[8, 6-42; 10, 5-9; 14, 32-49; 15, 210-212; 16, 229-244; 21, 205—209]

4. Явище психофізіологічного парадоксу.

[4, 142-159; 8, 126-135; 12, 72-53; 14, 32-49, 50-57]

5. Проблема порогів відчуттів.

[7, І94-197; 10, 25-3/; 14, 9/-99; 21, 219—248; 23, 245-255]

6. Психофізіологічні закони. ,

[7, 199-209; 10, 3/-33; 11, 3-9, 98-115; 14, 100-102; 15, 212-215, 239-245; 18, 52-76; 21, 249-252]

7. Розвиток сенсорики в дошкільному віці. [5; 13]

9 5-249

258

Розділ IV. Пізнавальна функція психіки

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бауэр Т. Психическое развитие младенца: Пер. с англ. — 2-е изд. — М.: Прогресс, 1985. — 320 с.

2. Вавилов С. И. Глаз и солнце. О свете, Солнце и зрении. — 10-е изд. — М.: Наука. 1982. — 125 с.

3. Вартанян И. А., Цирульников Е. М. Коснуться невидимого, услышать неслышимое. Действие фокусированного ультразвука на органы чувств и мозг. — М.: Наука, 1985. — 143 с.

4. Веккер Л. М. Психические процессы. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1974. — Т. 1. — С. 9—27, 46—175.

5. Венгер Л. А. и др. Воспитание сенсорной культуры ребенка от рождения до 6 лет. — М.: Просвещение, 1988. — 143 с.

6. Измайлов И. Л., Соколов Е. Н., Черноризов А. М. Психофизиология цветового зре­ ния. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1989. — 206 с.

7. Кравков С. В. Глаз и его работа. Психофизиология зрения, гигиена освещения. — 4-е изд.— М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1950. — 531 с.

8. Леонтьев А. Н. Избр. психол. произведения: В 2 т. — М.: Педагогика, 1983. — Т. 2.— С. 6—42, 112—145, 171 — 175.

9. Логвиненко А. Д. Чувственные основы восприятия пространства. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1985. — 223 с.

10. Лурия А. Р. Ощущение и восприятие. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975. — С. 4—42.

11. Мещерский Р. М. Эффект Брока—Зульцера. — М.: Наука, 1985. — 144 с.

12. Мещеряков А. И. Слепоглухонемые дети. Развитие психики в процессе формирова­ ния поведения. — М.: Педагогика, 1974. — 328 с.

13. Монтессори М. Метод научной педагогики, применимый к детскому воспитанию в Домах ребенка: Пер. с итал. — М.: ТОО «Монтессори-центр», 1993. — 168 с.

14. Познавательные процессы: ощущения, восприятие / Под ред. А. В. Запорожца, Б. Ф. Ло­ мова, В. П. Зинченко. — М.: Педагогика, 1982. — С. 5—218.

15. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии: В 2 т. — М.: Педагогика, 1989. — Т. 1.— С. 208—265.

16. Сеченое И. М. Избр. произведения. — М.: Учпедгиз, 1958. — С. 229—244.

17. Скороходова О. И. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир. — М.: Педагогика, 1972. — 447 с.

18. Справочник по инженерной психологии / Под ред. Б. Ф. Ломова. — М.: Машино­ строение, 1982. — С. 49—83, 109—116.

19. Шостак В. И. Природа наших ощущений. — М.: Просвещение, 1983. — 127 с.

20. Хамори И. Долгий путь к мозгу человека: Пер. с венг. — М.: Мир, 1985. — 150 с.

21. Хрестоматия по ощущению и восприятию / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, М. Б. Ми- халевской. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975. — С. 9—47, 61—87, 205—271.

22. Хрестоматия по психологии / Сост. В. В. Мироненко; Под ред. А. В. Петровско­ го. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Просвещение, 1987. — С. 175—183.

23. Экспериментальная психология: Пер. с фр. / Под ред. П. Фресса, Ж. Пиаже. — М.: Прогресс, 1966. — Вып. 1—2. — С. 239—424.

24. Экспериментальная психология: Пер. с англ. / Сост. С. С. Стивене. — М.: Изд-во иностр. лит., 1963. — Т.2. — С. 377—878.