254 Розділ IV. Пізнавальна функція психіки

Тема 10. Відчуття 255

Мал. II. Зона чутливості слухового аналіза­тора людини

приростом величини подразника, суп­роводжуваним ледь помітним поси­ленням або послабленням відчуттів. Прикладом нижнього абсолютного по­рогу буде сила світла, яка починає відчуватися, верхнього — момент ос­ліплення зорового аналізатора дуже яскравим світлом, диференціально­го — зміна яскравості світла, яка по­мічається. Абсолютні й диференці­альні пороги можуть змінюватись за­лежно від стану аналізатора, віку лю­дини, особливостей її професійної діяльності.

Зона чутливості визначається ділянкою, обмеженою кривими, утворе­ними значеннями верхнього і нижнього абсолютних порогів. На мал. 11 зображено зону чутливості слухового аналізатора людини: залежність порогів слуху від частоти звукових коливань (нижня і верхня криві) та ділянки чутливості до звуків мови (горизонтальний штрих) і музики (вер­тикальний штрих).

Подразники, які не викликають відчуттів, називають підпороговими. Про­те вони все ж впливають на аналізатор: тією чи іншою мірою змінюють його чутливість. Підпороговими часто бувають подразнення від внутрішніх органів людини на початкових стадіях захворювання. Дитячим лікарям, наприклад, відомі випадки, коли дитина, ще не усвідомлюючи симптомів наступних змін в організмі, починає «лікувати» свою ляльку. Доросла людина у подібних випадках може бачити сновидіння, сюжет яких вказує на захворювання.

Чутливість аналізатора має кількісні межі [7; 11; 15; 18; 23; 24]. Для слухового аналізатора вона становить від 1 дБ (нижній абсолютний поріг) до 130 дБ (верхній абсолютний поріг). Найбільшу чутливість має зоро­вий аналізатор: людське око здатне відчути силу світла в 0,001 кд (0,001 свічки), джерело якого розташоване на відстані 1 км. Ледь помітне зменшення нижнього абсолютного порогу цього аналізатора дало б змогу відчувати силу світла як переривчастий потік світлових хвиль. А нижній поріг слухового аналізатора настільки малий, що за мінімального підви­щення його чутливості відчувалися б випадкові удари молекул у барабан­ну перетинку.

Диференційний поріг також отримав кількісну оцінку (закон Вебера), згідно з яким відношення між збільшенням подразника, що ледве відчу­вається, і його попереднім значенням є постійною величиною, характер­ною для цього аналізатора. Так, для зорових відчуттів диференційний поріг становить 1/100 (потрібно додати 1/100 від попереднього рівня освітленості, щоб його зміна стала помітною), для слуху — 1/10, для

дотику — 1/30. З цього закону випливає, що диференційний поріг тим вищий, чим більша початкова величина подразника. Проте за умови біля-порогових подразників ця закономірність порушується.

Дослідження залежності між інтенсивністю відчуттів і силою подраз­ника привели до численних спроб надати їй математичного виразу (Бардін, Забродін, див.: [14], Стівенс, див.: [21], П'єрон, див.: [23]). Найвідоміша з них дістала назву основного психофізичного закону Фехнера. Його описує формула

S = KlgJ + С,

де S — інтенсивність відчуттів, / — сила подразника, К і С — константи.

За законом, інтенсивність відчуттів прямо пропорційна логарифму сили діючого подразника. Або: зростанню сили подразника відповідає збільшення інтенсивності відчуттів в арифметичній прогресії. Дещо інакше описує цю залежність закон Стівенса: між рядами відповідних змін подразників і відчуттів існує не логарифмічна, а степенева залежність: S = К • R", де К — константа, яка залежить від вибраної одиниці виміру; R — сила подразника; n — показник, який залежить від модальності відчуття. Тому інтенсивність відчуттів може бути прямо пропорційна величині подразника лише тоді, коли показник степеня функції дорівнюватиме одиниці. Проте з'ясувалося, що в одних випадках експериментальні дані підпорядковуються закону Фехнера, а в інших — закону Стівенса. Це пояснюється, напев­но, неоднозначністю і складністю фізіологічних механізмів відчуттів, а також різними умовами експерименту.

Чутливість аналізатора залежить від явищ, які проливають додаткове світло на закономірності протікання відчуттів. Такими є: адаптація, взаємо­дія, сенсибілізація і синестезія.

Адаптація (від лат. adapto — пристосовую) — зміна чутливості аналі­затора в бік її зниження або підвищення під впливом постійно діючого подразника. На прикладі зорових відчуттів це явище спостерігається у випадках поліпшення зору в темряві і погіршення при сильному освіт­ленні. При цьому діапазон зміни зорової чутливості надзвичайно великий (понад 200 порядків). Здебільшого це досягається за рахунок автоматичної зміни просвіту зіниці ока. Значну роль відіграють також хімічні і нейро­фізіологічні процеси, що відбуваються головним чином у рецепторах. Переважно периферичну природу має й адаптація інших аналізаторів, бо її час також великою мірою залежить від спеціалізації рецептора. Так, Для адаптації зору треба близько ЗО хв, нюху — 1 —2 хв, слуху — всього 15 с. Ці відмінності, як і механізм адаптації в цілому, можна пояснити біологічною доцільністю пристосування рецептора до дії відносно постій­них і специфічних чинників середовища. Рецептор начебто налаштовується на дію фізичних характеристик подразника, що забезпечує адекватну відповідь організму на нього.

Взаємодія — зміна чутливості одного аналізатора під впливом стану іншого. Це наслідок сенсорної організації людини, в якій робота однієї

256 Розділ IV. Пізнавальна функція психіки