Тема 10. Відчуття 249

ходити у стан збудження. Коли ж цього не відбувається-, рівень її актив-ності знижується.

Свої сенситивні періоди має і розвиток відчуттів дитини [1, див. 5.2J, що залежить від стимуляції зовнішнього середовища.

Отже, фізіологічні механізми відчуттів — це генетичне і онтогенетично зумовлені периферичні і центральні процеси виникнення, передачі і транс-формації енергії, зумовленої дією подразників на відповідні аналізатори живої істоти. Однак вони не спричиняють відчуття, а лише «обслуговують» їх виникнення. Відчуття — продукт діяльності організму, яка, ґрунтую­чись на цих механізмах, відтворює властивості предметів реальності у вигляді сенсорного образу.

Уже в ранньому віці дитина відчуває і розрізняє фонеми (від гр. фбЗУгра — звук) — одиниці звукової будови слів мови, основні тони кольорового спектру, різноманітні властивості навколишніх предметів: обриси, колір, смак, запахи, звуки тощо. Це предмети не лише природи, a й культури. Виробляючи ці предмети й наділяючи їх новими властивостями та відпо­відними значеннями, людина вдосконалює свої відчуття і дедалі повніше відображає довколишнє. Тому розвиток відчуттів дитини відбувається у межах освоєння (під час спільної з дорослим діяльності) предметів куль­тури. Отже, відчуття є продуктом історичного й онтогенетичного роз­витку людини.

Подальший онтогенез відчуттів відбувається в процесі ускладнення сто­сунків індивіда зі світом, зокрема в зв'язку з оволодінням ним професій­ною діяльністю. Добре відомі випадки високого розвитку слухових відчуттів у музикантів, смакових — у дегустаторів, дотикових — у робіт-ників-шліфувальників, зорових — у текстильників, металургів. Це озна­чає, що саме у діяльності закладена можливість удосконалення відчуттів, збагачення змісту сенсорного образу.

10.2. Феноменологія відчуттів

Розмаїття навколишнього світу і складність середовища людського орга­нізму знаходять відображення у великій кількості аналізаторів, присто­сованих до впливу суворо визначених подразників. У своїй сукупності вони утворюють сенсорну організацію людини, яка, в свою чергу, вхо­дить до загальної структури фізіологічних процесів, що обслуговують життя організму (Ананьев, див.: |14]).

Цю організацію становлять ланцюги аналізаторів: дотиково-вібраційно-слухові; дотиково-рухові; дотиково-температурно-больові; дотиково-сма-ково-нюхові. Всі вони тією чи іншою мірою включають в себе руховий аналізатор, що знову свідчить на користь рефлекторної теорії відчуттів. Він об'єднує аналізатори внутрішнього і зовнішнього середо­вища організму, координує міжаналізаторну взаємодію. До того ж, у корі головного мозку є спеціальна зона, де аферентні імпульси рухового аналіза­тора зливаються з такими ж імпульсами інших аналізаторів. Утворюється

єдиний потік нервового збудження, що несе, очевидно, у вигляді нейро­фізіологічних кодів, різнобічну інформацію про властивості подразника. Загалом сенсорна організація індивіда забезпечує цілісність чуттєвого образу дійсності.

До неї входять близько двох десятків аналізаторів. Проте за особливос­тями й характером локалізації відповідних рецепторів їх можна об'єднати в три системи: інтероцептивну, пропріоцептивну і екстероцептивну (Ше-рінгтон, див.: (21]). Це дає підставу для виділення якісно відмінних видів відчуттів (мал. 9).

Інтероцептивні (ьіп. лат. interior — внутрішній) відчуття відобража­ють стан внутрішнього середовища організму. Це досягається за рахунок рецепторів, розміщених на стінках шлунку і кишечника, серцево-судин­ної і кровоносної систем. Ці відчуття сигналізують про стан обмінних процесів, роботу внутрішніх органів, стан організму в цілому. Збудження, що йдуть від рецепторів, обробляються в ядрах підкіркових утворень та в центрах стародавньої (лімбічної) кори. Отже, мозкові представництва цього виду відчуттів локалізуються у нервових структурах, сформованих ще на початкових стадіях еволюції організму. Це пояснює, чому інтероцептивні відчуття важко усвідомити і диференціювати: часто це відчуття нечітко локалізованого болю, дискомфорту, напруження, неспокою, погіршеного самопочуття. Звідси ж випливає щільний зв'язок цих відчуттів з емоціями: центри останніх також розташовані в лімбічній корі.

Пропріоцептивні (від лат. proprius — власний, особливий) відчуття відображають положення тіла людини в просторі. Відповідні рецептори містяться в м'язах і суглобах, а збудження від них передається в ^тім'яну ділянку кори правої і лівої півкуль. На підставі отримуваної у такий спосіб інформації будується схема тіла — сукупність відчуттів, що становлять уявлення людини про форму її тіла у конкретний момент. До цього ж виду належать також відчуття рівноваги. У цьому випадку рецептори розташовуються у напівкруглих каналах внутрішнього вуха і сигналізують про зміни положення голови в просторі. В цілому пропріоцептивні, як і Інтероцептивні, відчуття — необхідна передумова практичних кон­тактів людини зі світом.

Екстероцєптивні (від лат. exter — зовнішній) відчуття мають своїм об'єктом властивості зовнішнього середовища. Вони поділяються на кон­тактні і дистантні.

250 Розділ IV. Пізнавальна функція психіки