Адміністративне право Ю.П.Битяк 2007

новлених КпАП та іншими нормативними актами, оформити потрібні документи, надіслати їх за належністю.

Усі інші юридичні та фізичні особи, причетні до своєчасно го й точного виконання постанови (адміністрація підприємств, установ, організацій, банківські установи, торговельні підпри ємства тощо), зобов’язані сприяти органам, що виконують по станову, в її реалізації. Орган (посадова особа), який виніс по станову про накладення адміністративного стягнення, покли каний здійснювати контроль за правильною та своєчасною реалізацією цього акта, вирішувати питання, пов’язані з його виконанням.

Відповідно до ст. 299 КпАП постанова про накладення адмі ністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її ви несення, якщо інше не встановлено КпАП та іншими актами законодавства України.

Якщо ж постанову про накладення адміністративного стяг нення опротестовано прокурором або оскаржено особою, відносно якої її винесено, чи потерпілим, її виконують після залишення протесту або скарги без задоволення. Це положен ня не поширюється на випадки накладення стягнень у вигляді попередження, адміністративного арешту, а також, коли штраф стягують на місці вчинення адміністративного право порушення.

Виконанням постанов займаються різні державні органи. При цьому вони здійснюють подвійну за своїм характером діяльність: по зверненню постанов до виконання й по безпосе редньому їх виконанню. І та й інша діяльність утворюють єдину стадію виконання постанов, але є її різними етапами.

На етапі звернення постанови до виконання юрисдикційні органи (ті, що вирішують питання про відповідальність вин них і виносять постанови про накладення адміністративних стягнень) насамперед повинні своєчасно надіслати винесену постанову органу виконавцю. У зміст цієї діяльності входять також здійснення контролю за своєчасним і точним виконан ням постанов і вирішення всіх пов’язаних із цим питань (відстрочка, припинення виконання постанов тощо).

Безпосереднє виконання постанов покладено на уповнова жені на це органи (органи внутрішніх справ, судових вико навців, митні органи та ін.)

Упровадженні по деяких правопорушеннях орган, який виніс постанову, уповноважений сам виконати її або здійсни ти заходи щодо її виконання. Наприклад, органи державної контрольно ревізійної служби в Україні розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства з фінансових питань (ст. 1642 КпАП), можуть застосовувати адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Вони ж зобов’язані здійснити заходи щодо виконання винесе ної постанови.

Як уже було зазначено, за загальним правилом постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення. Але законодавець у ст. 301 КпАП перед бачив можливість відстрочки виконання постанови, якщо не гайне виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту, виправних робіт або штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) є неможливим. У цьому разі орган (посадова особа), який виніс постанову, може відстро чити виконання постанови на строк до одного місяця.

Уст. 302 КпАП вказано обставини, які виключають мож ливість початку або дальшого провадження в справі та слугу ють підставами припинення виконання постанови про ад міністративне стягнення, якщо її винесено. До них належать:

1)видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміні стративного стягнення; 2) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність за даний проступок; 3) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Стаття 303 КпАП встановлює строк давності, після закін чення якого постанова про накладення адміністративного стяг нення не підлягає виконанню. Якщо постанову не було звер нено до виконання протягом трьох місяців з дня винесення, то вона не підлягає виконанню. В цей строк не включається час, на який виконання постанови зупиняється в зв’язку з відстроч кою її виконання за ст. 301 КпАП, а також пов’язаний із вине сенням протесту або поданням скарги.

Законодавство може встановлювати й інші, триваліші стро ки для виконання постанов у справах про окремі види адміні стративних правопорушень. Відповідно до ч. 3 ст. 328 Митно го кодексу України конфіскацію товарів — безпосередніх пред

Адміністративні комісії є колегіальними органами. Їх утво рюють відповідні органи місцевого самоврядування при вико навчих комітетах міських, селищних, сільських рад. Адмініст ративні комісії створюють на строк повноважень цих рад.

Комісію очолює голова. До складу комісії входять: заступ ник голови, відповідальний секретар і члени комісії, кількість яких встановлює відповідна рада, залежно від обсягу роботи комісії. До її складу входять також депутати рад, представни ки профспілок та інших громадських організацій, трудових колективів. Разом з тим, не можуть входити до складу комісії посадові особи, які мають право складати протоколи про адмі ністративні правопорушення, а також працівники прокурату ри, суду, адвокатури. Поточну роботу й контроль за виконан ням постанов адміністративних комісій здійснює відповідаль ний секретар комісії, посада якого є звільненою від виконання інших службових обов’язків.

Адміністративні комісії при виконавчих комітетах район них у містах рад утворюють у разі надання районній у місті раді та її виконавчому комітету відповідних повноважень міською радою.

Адміністративні комісії — це не тільки основні колегіальні органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, а й органи, покликані виховувати громадян у дусі точного й неухильного додержання законів, сумлінного ставлення до державного та громадського обов’язку, поваги до прав, честі й гідності громадян, а також попереджувати право порушення.

Адміністративні комісії розглядають справи про адмініст ративні правопорушення, відповідальність за які передбачено КпАП, іншими законами, а також загальнообов’язковими рішеннями — рішеннями з адміністративними санкціями (ст. 5 КпАП).

Адміністративні комісії при виконавчих комітетах міських, районних у містах, селищних, сільських рад розглядають спра ви про адміністративні правопорушення, передбачені в ст. 218 КпАП. Засідання проводять не рідше як два рази на місяць і є правомочними за наявності не менш як половини загального складу адміністративної комісії. Справи розглядають за місцем проживання порушника в п’ятнадцятиденний строк з дня одер

жання протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи, крім справ про порушення, пов’язані з використанням газу (ст. 101 КпАП), експлуатацією газови користовуючих установок без обліку витрати газу (ст. 102 КпАП) і непідготовленістю до роботи резервного паливного господарства (ст. 103 КпАП), які комісія розглядає в семиден ний строк.

До особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, адміністративна комісія може застосовувати: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який є знаряддям вчи нення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопо рушення. Замість накладення адміністративного стягнення комісія може передати матеріали про порушника на розгляд громадської організації або трудового колективу для застосу вання заходів громадського впливу.

Керівництво й контроль за діяльністю адміністративних комісій здійснюють виконавчі органи міських, районних у містах, селищних і сільських рад. У своїй діяльності комісії відповідальні перед відповідними радами та їх виконкомами й підзвітні їм.

Справи про адміністративні правопорушення можуть розгля дати і безпосередньо виконавчі комітети міських, селищних, сіль ських рад. При цьому на засіданні мають бути присутні не менш як дві третини від загального складу виконавчого комітету.

У ст. 219 КпАП зазначено адміністративні правопорушен ня, справи про які мають право розглядати виконавчі комітети міських, селищних, сільських рад.

Перелік адміністративних правопорушень, справи про які розглядають районні (міські) суди (судді), наведено в ст. 221 КпАП. Це адміністративні правопорушення, пов’язані з пося ганням на здоров’я населення, власність, порушення правил руху й безпеки на транспорті, в сферах зв’язку, торгівлі та фінансів, громадського порядку та громадської безпеки, вста новленого порядку управління. Суддям підвідомчі також спра ви про адміністративні правопорушення, вчинені особами у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років. Усі ці справи районні (міські) суди (судді) розглядають відповідно до приписів роз ділу IV КпАП «Провадження в справах про адміністративні правопорушення».

Значна кількість справ про адміністративні правопорушен ня згідно зі ст. 222 КпАП належить до відома органів внут рішніх справ (міліції). Вони розглядають справи про порушен ня громадського порядку, порушення правил паспортної сис теми, правил перебування в Україні та транзитного проїзду через територію України іноземців і осіб без громадянства, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбан ня бензину або інших паливно мастильних матеріалів.

Від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядати спра ви про адміністративні правопорушення й накладати адміні стративні стягнення мають право начальники або заступники начальників районних, міських, районних у містах відділів (уп равлінь) внутрішніх справ, начальники або заступники началь ників органів внутрішніх справ на транспорті, начальники лінійних пунктів міліції, дільничні інспектори (старші дільничні інспектори) міліції та інші працівники органів внутрішніх справ.

Для розгляду справ про адміністративні правопорушення в Україні створено систему державних інспекцій і служб (пожеж ного нагляду, контрольно ревізійна служба, нагляду за охороною праці, санітарного нагляду, архітектурно будівельного контролю, податкової служби тощо). На сьогодні таких органів налічується близько 40, їх кількість постійно зростає. Свої повноваження дер жавні інспекції та служби здійснюють згідно з законами України, КпАП та відповідними положеннями про них. Вони наділені пра вом на одержання на їх вимогу необхідних відомостей, безпере шкодне відвідування об’єктів і здійснення перевірки на місці, ви дачу дозволів, проведення експертизи й одержання її висновків. Під час виконання своїх повноважень державні інспекції і служ би поряд з іншими заходами адміністративного примусу в межах, передбачених КпАП, можуть накладати на осіб, що вчинили адм іністративні правопорушення, адміністративні стягнення. Най поширенішими серед них є штрафи.

Правом розглядати справи про адміністративні правопору шення можуть наділятися й інші органи, якщо вони будуть уповноважені на те законами України.

Законність — багатогранне поняття, яке визначається по різному. Її можна розглядати як принцип діяльності держави, сутність якого полягає в обов’язку державних органів, інших фізичних і юридичних осіб діяти відповідно до вимог законів.

Якщо розглядати принцип законності щодо його практично го застосування, то законність означає, що всяке рішення дер жавних і недержавних органів, уповноважених на те осіб не по винно суперечити чинному законодавству; має бути прийняте в межах компетенції органу або посадової особи, що його прий має, з додержанням необхідної процедури; мусить сприяти ство ренню, закріпленню або розвитку корисних для суспільства відносин.

Законність можна розглядати і як метод державного управ* ління, тобто як сукупність прийомів, способів, за допомогою яких держава забезпечує належну поведінку своїх суб’єктів.

Законність — це також режим системи відносин громадян, громадських та інших недержавних утворень, органів місцево го самоврядування з органами, що представляють різні гілки державної влади. Такий режим має сприяти забезпеченню прав і законних інтересів особи, її всебічному розвитку, формуван ню й розвитку громадянського суспільства, ефективній діяль ності державного механізму.

Для того щоб забезпечити режим законності, держава має створити основу для цього. Основою (або гарантіями) закон ності в державному управлінні слід визнати наявність: 1) пев них економічних умов; 2) розвинутої політичної системи; 3) механізму соціального захисту населення; 4) науково обґрун тованої системи норм права, що відповідає вимогам часу й до ступна для розуміння всіма суб’єктами державного управлін ня; 5) механізму примусу, який чітко працює в межах закону.

Важливою умовою законності й дисципліни в державному управлінні слід визнати також високу правову культуру гро мадян і апарату виконавчої влади, яка, в свою чергу, є наслідком загального рівня освіти та культури суспільства. Між собою законність і дисципліна співвідносяться як загальне й особли ве. Законність також можна розглядати як статику (сукупність норм, законодавчих актів), дисципліну — як динаміку закон ності (певні дії з виконання вимог норм і законодавчих актів).

Таким чином, законність і дисципліна — це обов’язкові риси правової держави, сукупність форм і методів державного

управління, які знаходять своє відображення в чинному законо* давстві й за допомогою яких держава регулює взаємовідносини в суспільстві, досягається стан законослухняної поведінки об’єктів управління.

§2. Способи забезпечення законності

йдисципліни в державному управлінні: загальна характеристика

Законність і дисципліну в державному управлінні забезпе чують трьома основними способами — проведенням контро лю, здійсненням нагляду й за допомогою звернень громадян. Проте цим конкретним юридично значущим діям передує ут ворення певного економічного підґрунтя правомірної поведін ки членів суспільства, переконання, яке виявляється в попе редженні, роз’ясненні, вихованні, а також в утворенні певних моральних стимулів законослухняної поведінки суб’єктів дер жавного управління. Їх також слід розглядати як способи за безпечення законності й дисципліни в державному управлінні.

Діяльності щодо забезпечення законності надають держав но правового характеру, а органи, що її здійснюють (органи ви конавчої влади, міліція, прокуратура, різні державні інспекції, служби, суди, деякі громадські утворення тощо), наділяють юри дично владними повноваженнями. Таку діяльність вважають способами забезпечення законності. Кожний із цих способів має притаманні тільки йому риси, закріплені відповідними норма тивними актами, та реалізується за допомогою спеціальних ме тодів. Разом з тим, ці способи пов’язані між собою єдністю мети — забезпечити суворе додержання вимог законності й дис ципліни всіма суб’єктами державного управління.

Забезпечення законності й дисципліни в державному уп равлінні досягається в процесі повсякденної діяльності держав них органів і знаходить своє зовнішнє відображення в припи ненні порушень законів і дисципліни; здійсненні заходів щодо ліквідації причин і умов, які їх породжують; відновленні пору шених прав і законних інтересів громадян, громадських орга нізацій; притягненні до відповідальності та покаранні осіб, вин них у порушенні законності й дисципліни; створенні атмосфе ри невідворотності покарання за порушення вимог законності

йдисципліни; вихованні працівників апарату управління в дусі суворого додержання наявних правил. Цим забезпечують до держання законності кожною ланкою державного управління, кожним службовцем з метою організації їх чіткої роботи, підтримання державної дисципліни, а також охорону й захист прав і свобод громадян, інтересів юридичних осіб у повсяк денній діяльності апарату управління.

Контроль — основний спосіб забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, один із найважливіших елементів державного управління. Без організації та здійснен ня контролю неможлива належна робота державного апарату, інших підконтрольних державних структур. Контроль також є одним із основних дисциплінуючих чинників поведінки гро мадян. У державному управлінні контроль поширюється на всі сфери: народне господарство, соціально культурну, адмініст ративно політичну діяльність, міжгалузеве державне управлін ня. Саму контрольну діяльність здійснюють шляхом перевірок, планових і позапланових ревізій, обстежень, витребування звітів, проведення рейдів, оглядів тощо.

Головними напрямами здійснення контролю в сфері дер жавного управління є: 1) додержання планової, фінансової, ціноутворюючої, договірної, технологічної, виконавчої, трудо вої та інших видів державної дисципліни; 2) використання дер жавних ресурсів; 3) виконання природоохоронного законодав ства; 4) підбір і розміщення кадрів у державному секторі; 5) ви конання соціальних програм та ін.

Контрольна діяльність включає низку послідовних дій, які можна розділити на три стадії: підготовчу, центральну (або аналітичну) та підсумкову. В свою чергу, вони самі наповню ються конкретними стадіями діями.

На підготовчій стадії: 1) обирають об’єкт контролю; 2) визна чають предмет контролю (встановлюють, що саме слід пере вірити); 3) встановлюють засоби здійснення контролю; 4) під бирають (призначають) осіб, які здійснюватимуть контроль; 5) складають плани його проведення.

На центральній (аналітичній) стадії здійснюють збирання

йоброблення інформації. Зібрану інформацію (часто одержа ну з різних джерел) аналізують, порівнюють із реальним ста ном справ на об’єкті, який перевіряють.