58. Визволення України від фашистських загарбників

Визволення України почалося у 1943 р. У липні цього року Червона Армія розгромила німців на Курській Дузі, що створило необхідні передумови для наступу радянських військ в Лівобережній Україні. Перед Центральним, Воронезьким, Степовим, Південно-західним і Південним фронтами було поставлено завдання визволити Донбас і усю Лівобережну Україну, форсувати Дніпро та створити стратегічний плацдарм на Правобережній Україні. Це завдання було виконано в установлені терміни. Так в наслідок успішної Чернігівсько-Прип'ятської операції, яка почалася у серпні 1943 р., радянські війська прорвали оборону ворога і 9 вересня форсували Десну. З'єднання Центрального фронту станом на 14 вересня 1943 р. звільнили 100 населених пунктів України. Війська Воронезького фронту до 20 вересня визволили 800 населених пунктів Північної України. 21 вересня 1943 р. було звільнено Чернігів і відкрито шлях до Дніпра. Протягом серпня-березня 1943 р. Червона Армія визволила Харківську, Сумську, Чернігівську, Полтавську області і Лівобережжя Київщини. З 13 серпня по 23 вересня 1943 р. тривала наступальна операція військ Південного і Південно-західних фронтів по визволенню Донбасу.

У цей час розгорнувся наступ в напрямку Запоріжжя і Дніпропетровська. У Криму радянські війська закрили, а згодом знищили 200-тисячне фашистське угрупування.

Вранці 3 листопада 1943 р. частини І Українського фронту почали наступ на Київ. Столицю України було звільнено 6 листопада 1943 р. У 1944 р. радянські війська провели низку блискучих операцій, які дали змогу 4 українським фронтам розгромити угрупування фашистських військ «Південь» і також групу «А». У цей час було звільнено усю Україну і Крим. У наслідок Житомирсько-Бердичивської операції війська І Українського фронту визволили Житомирську, Вінницьку, Рівненську і частину Київської областей. Війська ІІ Українського фронту відкинули фашистів від Дніпра і оточили Корсунь-Шевченківську групу фашистських військ. Одночасно з Корсунь-Шевченківською операцією було проведено Рівненсько-Луцьку. У березні 1944 р. на всьому протязі фронту від Луцька до гирла Дніпра майже одночасно почали наступати три українські фронти. За час з 4 по 17 квітня Червона Армія пройшла 350 км. Окремі її підрозділи вийшли на кордон з Румунією.

Успішно розвивався наступ радянських військ на півдні України. Так 13 березня 1944 р. було визволено Херсон, 28 березня – Миколаїв, 10 квітня – Одесу, а 12 травня – увесь Крим. 10 червня 1944 р. почалася літня компанія Червоної Армії. Уже 17 липня передові частини Червоної Армії вийшли на кордон СРСР і вступили на територію Польщі. Після розгрому фашистів під Бродами Червона Армія 27 липня визволила Львів. В наслідок успішно проведеною Карпатської операції 28 жовтня 1944 р. уся територія України була звільнена від фашистів.

День перемоги СРСР над фашистською Німеччиною святкується 9-го травня.

59. Радянський тоталітарний режим в західноукраїнських землях у повоєнні роки

В УРСР у повоєнний час не менш складною і суперечливою, ніж соціально-економічна, була суспільно-політична ситуація. Це спричинялося гостротою національно-державної ідеї в Західній Україні в середині 40-х рр. і початком громадянської війни. Ця ж ситуація визначалася національною політикою тоталітарного політичного режиму. ЦК КП(б)У і уряд визнавали Україну як союзну державу в складі СРСР, а Організація українських націоналістів – як самостійну державу. У здійсненні цієї ідеї ОУН розраховувала на результати Другої світової війни. В обстановці визволення України Червоною Армією її політична мета полягала в тому, щоб взяти владу в свої руки зразу ж після відступу німецьких армій, повторивши акт від 30 червня 1941 р. – проголошення незалежної України. Її опорою в досягненні цієї мети були загони Української Повстанської Армії (УПА), які формувалися головним чином із заможних селян, передусім, молоді. Програма Організації Українських Націоналістів була програмою УПА, а завдання УПА – програмою ОУН. Загони УПА здійснили тисячі і тисячі диверсій і терористичних актів. Убили більше 30 тис. партійних і радянських працівників, тисячі мирних жителів. Лідери ОУН відмежувались від СРСР, відмовились від переговорів з Радянською владою, не визнавали компромісів, стали на шлях конфронтації і збройної боротьби.

Наступ загонів прикордонників і НКВС проти УПА в 1945-1946 рр. і дроблення її сил ослабило Повстанську армію. Більше року поступове налагодження мирного життя, здійснення економічних і соціально-політичних перетворень звужували її соціальну базу. Розрахунки ОУН на те, що маси стануть свідомими в ході боротьби, що в ній вони збагнуть свою роль і зміст народної революції, не виправдались. Враховуючи ці обставини, керівництво ОУН і УПА віддало наказ про перебазування основних сил повстанців в польські Татри. Однак проведена проти них у квітні 1947 р. спільна польсько-радянська операція «Вісла» підірвала їх сили. Нова тактика ОУН полягала в здійсненні національної революції в розрахунку на світову війну і використанні воєнної ситуації. На початку 50-х років, під час напружених відносин між Заходом і СРСР, ОУН розробила концепцію взаємодії «Вільного західного світу і повстанських армій». Отже, в концепції національно-визвольного руху ОУН переоцінювала зовнішній фактор, прогнозувала свою тактику взаємодії вільного західного світу і повстанських армій.

Політична лінія ОУН полягала в здійсненні національної революції в розрахунку на світову війну і взаємодію з західним світом. Отже, в концепції національно-визвольного руху ОУН продовжувала переоцінювати зовнішній фактор як визначальний і вирішальний, що суперечило загальнополітичним реаліям.

Таким чином, в оцінці ОУН і УПА, національного руху в Західній Україні 40-початку 50-х років варто зважити та такі обставини: національна ідея та боротьба за неї мають не абсолютний, а відносний, конкретно-історичний характер; вона проектується в цілому в руслі загальноукраїнської мети; вона вимагає ідейності не лише політиків, а й від широких верств суспільства на всіх українських землях, врешті-решт визнання пріоритету політичних, а не воєнних методів боротьби за розв’язання національно-політичної проблеми. Всі ці обставини свідчать про те, що і радянська влада була не підготовлена до політичного компромісу з ОУН в ситуації середини ХХ ст. Національно-державна ідея в Україні зберігає свою актуальність і на сучасному етапі.