Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ekzamen_istoria.docx
Скачиваний:
43
Добавлен:
28.02.2016
Размер:
622.56 Кб
Скачать
  1. Політичні наслідки втрати Україною державності наприкінці хvііі ст.

Внаслідок остаточної ліквідації автономії Україна опинилася в колоніальній залежності від Росії. Її економічна база була суттєво деформована і перетворена здебільшого на сировинний придаток загальноімперської економіки. Українське суспільство втратило свою еліту, а дворянство майже повністю зрусифікувалося. Російський царизм усіляко зміцнював в Україні самодержавно-кріпосницький лад. Він спирався на російських поміщиків, які мали тут великі землеволодіння, а також на зрусифікованих українських і польських землевласників.

Після ліквідації російським царизмом Гетьманщини і ЗС було знищено також політична структура українського суспільства. Царизм намагався ліквідувати, передусім, сліди колишньої автономії. Так, територію України було поділено на генерал-губернаторства і губернії. Вся адміністративно-виконавча влада в них належала губернаторам, яких призначав цар. Повіти були поділені на стани, очолювані поліцейськими приставами. Поліцейські пристави мали підлеглих – городових, сільських, сотських і десятських. Уся ця ієрархія тримала українське населення у беззастережній покорі самодержавній владі царя.

Україна, до того ж, була позбавлена власних збройних сил, а для придушення будь-яких спроб незадоволення, царизм утримував на ії території у першій половині ХІХ століття армію чисельністю у 100 тис. Російська армія утримувалась за рахунок українського селянства.

Особливої уваги заслуговує боротьба української і російської культур. У зазначений період вона набула надзвичайно гострого характеру і політичного забарвлення. Відомо, що процес духовного життя в Україні був пов’язаний зі складною історією формування культурних відносин між українцями і мостовинами. З укладенням Переяславських домовленостей, а згодом і підписаних «Березневих статей» 1654 р. суперечки між російською і українською культурними спільнотами вибухають з новою силою. На порядок денний повстало питання про злиття культури України-Русі і культури Русі Московської. Та чи реальним було його вирішення? Наврядчи, українці і мостовини були хоч і сусідами, проте різними за ментальністю і культурними традиціями народами. Кожен з них мав окрему самобутню історію і потенційно самодостатнє культурне середовище розвитку.

Отже, історико-культурні протиріччя між Україною и Росією були очевидними. Так, українці вважали московську редакцію руської культури зіпсованою не писемними мостовинами, майже суцільною безграмотністю; докоряли їм за відсутність шкіл, а натомість пишалися організацією шкільної справи, яка тоді була в Україні на високому рівні. Московини ж, в свою чергу, вважали українську редакцію руської культури зіпсованою латино-польськими впливами. Це означало, що питання зводилося не до злиття культур, а до того, яку з цих двох редакцій слід цілком прийняти, а яку повністю відкинути. В той же час, російська влада розраховувала використати українців для європеїзації російської культури.

Тож протистояння двох культурних спільнот неминуче мало спричинити реванш однієї з них. Україна, втративши свою державність і незалежність, поступово була позбавлена і свого пріоритету в культурній сфері. У складі Російської імперії українці зазнавали національно-культурної дискримінації:

- насильницька русифікація;

- насадження російської мови;

- заборона української мови;

- дискредитація української культури;

- переслідування українських культурних діячів тощо.

Значна частина українського панства була деморалізована і подалася на службу імперії за чинами і грошима, зраджуючи простий український люд.

У ХVІІ- ХVІІІ ст. українці дали вагомий поштовх для розвитку російської культури. У першій половині ХVІІІ ст. серед вищих російських кіл домінували освічені українці, проте згодом російська еліта отримала реванш. Замість недавньої моди на українське при царському дворі, стало звичайною справою висміювання «малоросів».

Таким чином, втрата Україною своєї державності поклала початок знищенню російським самодержавством і української історико-культурної самобутності.

З ліквідацією Гетьманщини в Україні неухильно занепадає освіта і культура. Наприклад, Києво-Могилянська академія була перетворена з європейського на вузькопрофільний навчальний заклад. Чисельність шкіл та учнів в Україні поступово знищувалися. У 1789 р. в Лівобережжі та Слобожанщині замість українських шкіл російська влада почала відкривати так званні «народні училища», в яких навчання проводилося на російський зразок. Під особливим пресом опинилася література и книгодрукування. Видавалася лише та література (в основному релігійного характеру), яка була процензурована. Надруковані раніше книги в Україні збирали і палили.

Трагічним епізодом для України також було позбавлення ії національної еліти, посилилась русифікація українського народу. По суті Україна стала своєрідним донором, живлячи російську культуру і державу.

У 1772 р. Галичина була загарблена Австрією. У 1774 р. до Австрії увійшла і Буковина. Ще наприкінці ХVІІ ст. Австрія заволоділа Закарпаттям. В західноукраїнських землях австрійський уряд також проводив політику колоніального гноблення та онімечення українського населення. Австрійський уряд розпочав шкільну реформу, яка передбачала запровадження в західноукраїнських землях однокласних і чотирикласних навчальних закладів німецького типу з німецькою мовою навчання. З наступом католицизму тут змінилася кількість братських шкіл, які в першій половині ХVІІ ст. вивели Україну до рівня найосвіченних країн Європи. У 1790 р. Австрійський уряд ліквідував самостійність Львівського університету, а викладання в ньому здійснювалося німецькою мовою.

Таким чином, наприкінці ХVІІІ ст. закінчилася бурхлива і багатогранна історично-культурна епоха. В житті українців вона позначилася героїчною боротьбою за свою державність. Російський царизм знищив українську автономію, перетворивши її землі на звичайні провінції. Заточена між кордонами, Україна не мала безпосереднього виходу у Європу. Інтелектуальним потенціалом нашої країни користувалася Росія. Ізольована і знесилена, схильна до традиціоналізму Україна врешті-решт, скотилася у трясовину провінціоналізму. Після втрати політичної автономії над нею нависла загроза втрати культурної самобутності. У ХІХ ст. Україну накрила потужна хвиля згубної для неї політики русифікації. Українські землі у складі Австро-Угоршини стали в політичному та соціально-економічному відношенню відсталими провінціями імперії.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]