49. Проголошення зунр

Західноукраїнську Народну Республіку проголосили у Львові 9 листопада 1918 р. Цій події передувало жорстке протистояння української і польської громад Галичини. Наприкінці Першої світової стало зрозуміло, що Австро-Угорщина доживає останні дні. Наприкінці жовтня – початку листопада 1918 р. проголосили незалежність Угорщина, Чехословаччина, Польща тощо. Поляки Галичини вважали цей край своїм і активно готувалися до захоплення там влади з тим, щоб у подальшому приєднати його до Польщі. На дії поляків українці відповіли збройним повстанням і захопленням влади у Львові 1 листопада 1918 р. Було зайнято всі стратегічно важливі об’єкти міста – військові казарми, телеграф, пошта, будинок сейму, банки та ін. У перші дні листопада українці без боїв перебрали владу і в інших містах та місцевостях Галичини.

На засіданні Української Народної Ради (УНР), яка була утворена ще 18 жовтня 1918 р., було визначено назву Української держави – Західноукраїнська Народна Республіка (9 листопада 1918 р.). До її складу увійшли Східна Галичина, Північна Буковина та українські повіти Закарпаття. Держава охоплювала близько 70 тис. км. кв. території з населенням 6 млн. (71% українців, 14 % поляків, 13% євреїв, 2% угорців тощо). Невдовзі Північну Буковину захопила Румунія, а Закарпаття спочатку окупувала Угорщина, а у січні-квітні 1919 р. – Чехословаччина. Все це відбувалося за згоди Антанти. Отже, ЗУНР фактично охоплювала тільки Східну Галичину з населенням 4 млн. (75 % українців, 12% поляків, 11% євреїв, 2% – інші національності).

З проголошенням ЗУНР вищу владу в краї захопила Українська Національна Рада, яка 9 листопада 1918 р. сформувала уряд ЗУНР – Державний Секретаріат на чолі з К. Левицьким. Він складався з 14 міністерств. Згодом структура і персональний склад уряду зазнав певних змін. Українська Національна Рада визначила одним з основних завдань вжити всіх необхідних заходів для об’єднання ЗУНР та УНР (Українською Народною Республікою).

Українська Національна Рада на чолі з Є. Петрушевичем в «Основному тимчасовому законі» від 13 листопада 1918 р. окреслила конституційні засади новоствореної української держави. В ньому проголошувалося верховенство і суверенітет народу, який реалізує свої конституційні права через представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого і таємного голосування за пропорційною виборчою системою. Виборчим правом наділялися всі громадяни держави, незалежно від національності, віросповідання, статі. До виборів парламенту (Сейм) вся повнота законодавчої влади належала Українській Національній Раді, а виконавчої – Державному Секретаріатові.

Згідно з розпорядженнями Української Національної Ради від 11 листопада 1918 р. по всій ЗУНР ліквідовувалися старі органи влади і управління. Замість них шляхом виборів належало утворити нові, українські. Наприклад, у сільських і містечкових громадах ними мали стати громадські та міські комісари, а їх дорадчими органами – так звані «прибічні ради», а у повітах – повітові комісари та повітові національні ради.

Для охорони громадського порядку в багатьох повітах і громадах обирали народну міліцію, у деяких – зберегли, оновивши її склад, жандармерію.

Після виборів органів місцевої влади у багатьох повітах відбувалися збори, наради громадських і міських комісарів для інформування населення про найближчі завдання, прийняті Державним Секретаріатом і УНР.

16 листопада 1918 р. було ухвалено закон «Про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки». Згідно з ним залишалося чинне попереднє австрійське законодавство, якщо воно не суперечило цілям ЗУНР. Закон впорядкував утворення, структуру та функції місцевих органів влади й управління.

Тим часом поляки не полишали намірів повернути собі Східну Галичину. Вони почали бойові дії проти ЗУНР. Під тиском переважаючих сил ворога українська влада і її військо 22 листопада залишили Львів і переїхали спочатку до Тернополя, а в перших числах січня 1919 р. – до Станіслава.

4 січня 1919 р. Українська Національна Рада прийняла низку законів, спрямованих на удосконалення її власної структури. Одним із них вирішено утворити Президію у складі президента (Є. Петрушевич) і чотирьох його заступників. Президент скликав засідання УНР і головував на них. Також було утворено Відділ Української Національної Ради. Він складався з президента і дев’яти членів та виконував функції колегіального глави держави. До компетенції Відділу відносилось: призначити міністрів; приймати їх відставку; оголошувати амністію; затверджувати і публікувати закони.

Вважаючи себе органом невиборним і тимчасовим, Українська Національна Рада у березні 1919 р. ухвалила закон про скликання Сейму ЗУНР, а у квітні – виборчий закон. Однопалатний Сейм скликався президентом. З обранням Сейму мала припинити свою діяльність УНР. Сейм обирався громадянами на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні. Депутатів належало обирати згідно з національно-пропорційною системою. Тобто за кожною національністю закріплювалася певна кількість депутатських мандатів.

Одним з головних напрямків діяльності уряду ЗУНР було об’єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою. Уже 10 листопада 1918 р. було схвалено резолюцію про те, що Державний Секретаріат має вжити заходів щодо об’єднання усіх українських земель в одній державі.

Отже, уряд ЗУНР незважаючи на війну, яку розв’язала проти неї Польща, будував державний апарат влади. Повітові комісари, які представляли місцеву владу наділялися значними повноваженнями з тим, аби ефективно вирішувати проблеми місцевих громад. Повітовим комісаром, наприклад, підлягали повітові харчові комітети, а також повітові коменданти і коменданти жандармерії. Останні були створені в листопаді 1918 р. з метою охорони громадського порядку, державного та особистого майна, громадської безпеки. Крім того, значну увагу уряд ЗУНР приділяв розбудові судочинної системи, яка складалася з 12 судових округів і 130 судових повітів.

У січні 1919 р. було проведено реорганізацію армії, яка звалася Українська Галицька Армія. До неї входила піхота, кіннота, артилерія, санітарна та ветеринарна служби, інтендатура тощо. Було розроблено систему звань і відзнак, державну платню тощо. УГА мала три корпуси, які ділилися на окремі підрозділи. УГА зарекомендувала себе як боєздатне, дисципліноване військо. УГА боронила інтереси ЗУНР, захищала українські землі від агресорів. Відомі її численні фронтові операції. Наприклад, Чортківська офензива – це наступ УГА на поляків, який почався 7 червня 1919 р. В результаті нього було звільнено частину ЗУНР.

З числа найважливіших законів, які було прийнято в ЗУНР, виділяється закон «Про українську мову» від 15 лютого 1919 р., а також закон «Про українське громадянство» від 8 квітня 1919 р.. До того ж, 14-15 квітня 1919 р. було ухвалено земельний закон.

Тогочасний світ не передбачав утворення незалежної ЗУНР. Країни Антанти підтримували поляків і планували передати західноукраїнські землі Польщі. Навіть об’єднання УНР і ЗУНР в Соборну Україну не сприймалося західними країнами. Антанта відмовляла українцям в праві мати власну незалежну національну державу. Фактично доля ЗУНР залежала від подій на польсько-українському фронті й загальної ситуації в об’єднаній країні. ЗУНР програла війну, а після перемоги поляків над Радянською Росією у березні 1923 р. за наполяганням конференції послів Антанти панування Польщі в західноукраїнських землях було узаконене. Політику диктував той, хто мав силу. ЗУНР зазнала поразки в національно-визвольних змаганнях, залишившись без жодної підтримки.

Провідники ЗУНР і Української Народної Республіки хоч і припускались численних помилок у ті революційні часи, але безспірним залишається те, що вони самовіддано намагалися відновити незалежну українську державу, діяли в інтересах всього українського народу.