- •Міністерство охорони здоров’я України
- •Передмова
- •Тема 1. Політологія як наука. Предмет і метод політології
- •1.2. Предмет, метод та функції політології
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •2.2. Політичні ідеї Середньовіччя
- •2.3. Політична думка Нового часу
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •3.2 Політологічні концепції українських вчених дорадянського періоду
- •3.3 Основні політичні концепції міжвоєнного періоду
- •3.4 Теоретичні проблеми сучасної української політології
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •4.2. Типи політичних систем
- •4.3. Політична система України та проблеми її удосконалення
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •5.2. Засоби (ресурси), процес і шляхи досягнення влади
- •5.3. Становлення державної влади в Україні
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •6.2. Типи політичних режимів
- •6.3. Закономірності переходу від тоталітаризму до демократії
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •7.2. Історія української державності
- •7.3. Типи держав.
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •8.2. Концепція громадянського суспільства
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •9.2. Партійні системи
- •9.3. Громадські організації та спр
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •10.2. Політичне лідерство та його типи
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •11.2. Політична культура та її роль у політичному житті суспільства
- •11.3. Політика і мораль як система
- •Питання до самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •12.2. Політична соціалізація
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •13.2. Типологія політичних конфліктів. Етнополітичний конфлікт
- •13.3. Функції політичних конфліктів. Способи і методи їх регулювання
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •14.2. Виборчі системи
- •14.3. Основні процедури виборчого процесу
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання до самостійної роботи.
- •Медицина Середньовіччя
- •Формування державної медицини на території України
- •15.2. Соціальна політика держави і охорона здоров’я у сучасному світі
- •15.3. Державна політика України в галузі охорони здоров’я
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •16.2. Світова політика на межі тисячоліть і глобальні проблеми людства
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •Література
3.3 Основні політичні концепції міжвоєнного періоду
Ідеологія державності відродилася під час першої світової війни і революційних подій 1917–1920 років, а після цього розвивалася головним чином в еміграції, тому що в умовах Радянської України, особливо після її входження до складу СРСР, такої можливості не було. Історична складність цього періоду відобразилася в різноманітті підходів до проблеми державності, однак домінуючою залишалася проблема незалежності, критеріїв історичної оцінки тієї чи іншої форми державного правління.
В цілому за світоглядним чинником в українській політичній науці можна виділити такі напрями: демократичне народництво (український соціалізм), лібералізм, націонал-демократизм, консерватизм, націонал-комунізм, інтегральний націоналізм. Проте основною проблемою для всіх напрямів залишилася проблема української державності, яка вирішувалася головним чином за трьома варіантами: республіканська Україна у складі федерації; незалежна Україна з конституційною монархічною (гетьманською) або з республіканською владою.
Виходячи із цього, В.А. Потульницький диференціює українську політологію цього періоду на три основних напрями: новонародницький, консервативний і національно-державницький.
Новонародники (М. Грушевський, Р. Лащенко, С. Шелухін) залишалися на позиціях народництва, однак їхня ідеологія істотно відрізнялася від народництва XIX ст. У концепції державного будівництва вони розробляли історичний аспект культурної і державної творчості української нації, етнополітичних характеристик українського народу і його сусідів.
Прихильники новонародницького напряму вважали вищими критеріями історичної оцінки української державності закріплення прав народу і забезпечення його добробуту. Вони обґрунтовують теорії федералізації, федералістичних традицій в Україні і на цій основі можливість її об'єднання з тими країнами, із якими вона підтримувала історичні зв'язки (Литвою, Білорусією, Росією, Словенією, Словаччиною, Хорватією, Чехією), вважаючи, що федерація сприятиме зміцненню української державності. Головні засади, на яких слід будувати українську державність, на їхню думку, такі:
опора на власні, історично притаманні українському народові цінності: право народу, демократизм, безкласовість, розуміння народу як територіального об’єднання всіх громадян, що проживають в Україні, незалежно від їх національності, класової приналежності, віросповідання й мови;
право народу в цілому і кожної окремої людини є вищим за право держави;
пріоритет інтересів трудового народу в Україні, домінанта звільненої від експлуатації капіталом праці, пріоритет соціальних інтересів над національними;
- форма державного правління в Україні - президентська або парламентська республіка.
Для консерваторів (В. Липинський, С. Томашівський, В .Кучабський) характерним було обстоювання ідеї пріоритетності інтересів держави над інтересам нації, тому що, як вони вважали, без держави немає і нації, а є тільки народ в етнічному розумінні. Найбільш прийнятною формою державного правління в Україні вони вважали конституційно-монархічну. Консерваторів об'єднували три загальні ідеї:
критичне ставлення до ліберально-демократичних основ суспільного ладу;
визнання провідної ролі держави в суспільно-економічному житті;
3) пошук нових методів організації державного порядку і суспільних відносин, що спиралися б на представництво всіх класів.
Націонал-державницький напрям в українській політології (С. Дністрянський, С. Рудницький, О. Ейхельман та ін.) базувався на ідеї безумовного визнання права кожної нації як історичної спільноти на власну автономію і державну незалежність. Головним критерієм історичної доцільності тієї або іншої форми державного будівництва вони вважали інтереси нації та держави за домінування суверенності нації над суверенністю держави. Вчені цього напряму, обґрунтовуючи концепцію української національної держави і права народного самовизначення, спирались на свої пошуки в галузі національно-визвольного руху українського народу, його давні демократичні традиції. Концепцію національної держави вони будували у формі внутрішнього об'єднання народів (С.Дністрянський), федерації земель (О Ейхельман), балтійсько-чорноморської федерації (С. Рудницький).
Захищаючи право українського народу на самовизначення в межах своєї власної території, вони вбачали в ідеях демократії та республікансько-демократичної державності основу життя української нації, що спрямовує народ на боротьбу з територіальними зазіханнями інших держав.
Таким чином, у політичній думці України в цей період розвивалися ідеї федералізму і суверенітету, утвердження людини як самодостатньої цінності, обґрунтовувалася неповторність і своєрідність українського руху національного відродження й т. ін.