Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
141_vitch_st_suspnauk / пол_толог_я / Пол_толог_я. П_дручник. Кравченко.doc
Скачиваний:
8
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
998.91 Кб
Скачать

Питання для самоконтролю.

  1. Як визначали значення законів для існування держави Платон і Арістотель?

  2. На якому етапі розвитку людства постає необхідність утвердження права як базової категорії у діяльності держави?

  3. Що означає «панування права» у державі?

  4. Як можна визначити сутність правової держави?

  5. Що лежить в основі теорії правової держави?

  6. Поясніть сутність і обґрунтуйте важливість і необхідність дотримання принципів правової держави:

  • первинність і верховенство права;

  • відповідність законів праву;

  • формальна рівність;

  • суверенітет держави;

  • розподіл влади.

  1. У чому наукова і практична необхідність розробки концепції громадянського суспільства?

  2. У чому бачили сутність громадянського суспільства В. Гегель, К. Маркс, В. Липинський?

  3. Як можна визначити сутність громадянського суспільства?

  4. Умови формування і розвитку громадянського суспільства в економічній, політичній, соціальній і духовній сферах.

Завдання для самостійної роботи.

  1. Виходячи з основоположних принципів правової держави визначте, на якому етапі становлення правової держави знаходиться Україна. Що, на ваш погляд, необхідно зробити для утвердження такої держави.

  2. Яким чином формування і діяльність інститутів громадянського суспільства впливає на утвердження демократії і правової держави в Україні?

Тема 9. Політичні партії. Громадські організації та суспільно-політичні рухи

План лекції

9.1. Політичні партії, їх сутність та роль у суспільстві.

9.2. Партійні системи.

9.3. Громадські організації та СПР.

9.1. Політичні партії, їх сутність та роль у суспільстві

Найбільш яскравими виразниками інтересів соціальних груп суспільства, здатними реально впливати на політичні процеси, є політичні партії. Виникнення партій історично не було випадковим. Воно обумовлене суспільними потребами, а саме: необхідністю обмеження влади абсолютної монархії, розвитком представницької системи на основі загального виборчого права, тобто переходом до демократії. Тому вважається, що прототипи сучасних політичних партій виникли в період ранніх буржуазних революцій, коли буржуазія, яка стояла на чолі цих революцій, створювала свої об’єднання як засіб боротьби з феодалізмом. Вони були результатом появи та утвердження загального виборчого права і розвитку представницької влади.

В основі конкретних чинників виникнення і розвитку сучасних політичних партій можна виділити такі.

По-перше, перехід від феодалізму до капіталізму принципово змінив економічну систему суспільства, що обумовило необхідність відповідної зміни системи політичної. Ці перетворення можна було здійснювати на різних засадах, а це, в свою чергу, вимагало їх осмислення, обґрунтування та організаційного формування політичних сил, які були б у змозі виконати цю роботу в теорії та реалізувати їх на практиці.

По-друге, поглиблення розшарування суспільства обумовило виникнення протиріч між соціальними верствами, які, посилюючись, переростають в антагоністичні, непримиренні, і для їх вирішення необхідна політична організація основних соціальних верств (класів) суспільства.

По-третє, як би, на перший погляд, гармонійно не розвивалося суспільство, у ньому завжди була і буде частина невдоволених забезпеченням своїх потреб і інтересів існуючою системою. Згодом це призводить до появи спочатку стихійного, аморфного об’єднання незадоволених, які, переконуючись у необхідності вирішення цих проблем, дедалі більше зорганізовуються і об’єднуються у політичні формування.

По-четверте, причинами виникнення партій можуть бути етнічні, національні протиріччя, релігійне протистояння різних конфесій, відкрита непримиренність і навіть ворожнеча між ними. Тенденції до створення партій на цьому підґрунті, на жаль, мають місце і в Україні. Це чи не один із найвагоміших чинників, які обумовлюють створення ультрарадикальних, екстремістських партій, головними формами діяльності яких стають нагнітання напруги у суспільстві, тероризм і навіть війна.

Підсумовуючи, можна сказати, що викладене вище, у більшій чи меншій мірі, в кожній країні по-своєму обумовило необхідність політичного об’єднання громадян для вираження і захисту своїх інтересів та боротьби за владу шляхом формування такого політичного інституту як політична партія.

Що являє собою політична партія?

Політична партія (від partis – частина, група) – добровільна політична організація, що об’єднує у своїх рядах найбільш активну і організовану частину соціальної спільноти (народу, нації, соціальної групи) з метою вираження й захисту політичного інтересу і проведення практичної діяльності з його реалізації шляхом завоювання державної влади або участі в її здійсненні.

В основі діяльності партій можуть бути різні інтереси груп населення (економічні, національні, релігійні, соціальні та ін.), але в будь-якому разі партія оформляє ці владно значимі групові потреби і пред’являє їх державним інститутам як інтереси політичні. Тобто такі, що вимагають владного вирішення

За своєю природою будь-яка партія – це громадське формування, тому що її характеризує добровільність вступу, виходу, прийняття програми й статуту, колегіальність у прийнятті рішень тощо. Однак серед різних громадських організацій партія виділяється особливими ознаками, а саме: своїми політичними цілями і прагненням до завоювання влади, соціальною базою, методами діяльності. Визначальними з них являються:

  • мета партії – завоювання і здійснення влади самостійно або в коаліції;

  • партія – це організація, що об’єднує людей на різних рівнях політики від місцевого до міжнародного;

  • будь-яка партія є носієм ідеології, особливого бачення світу й людини;

  • партія прагне до забезпечення соціальної опори, розширення підтримки мас, що є необхідною умовою здобуття нею влади.

Партії виникають на основі об’єднання навколо певної ідеї, політичного інтересу. Способи такого об’єднання можуть бути різними. Найбільш поширеними з них у нинішній політичній практиці є такі:

- об’єднання навколо парламентської групи депутатів одного напряму, представників у місцевих органах влади, що їх підтримують;

  • на основі діяльності виборчих комітетів різних рівнів, у процесі популяризації кандидата і платформи його однодумців;

  • шляхом створення таємної групи змовників, що принципово виступають за зміну існуючого політичного режиму;

- на основі громадських рухів або об’єднань, які по мірі розвитку посилюють політичну спрямованість своєї діяльності, змінюють цілі й передусім прагнуть влади, розширюють для цього вплив на маси людей, переростаючи в партії.

Крім організаційного формування, у більшості демократичних країн партії можуть легально брати участь у політичній діяльності після їх юридичної реєстрації. У кожній країні легалізація діяльності партій регулюється її законодавством. В одних достатньо проголошення партії як такої, в інших – необхідно подати у відповідні державні органи програму, статут, визначену законом мінімальну кількість членів партії; у третіх – правовими актами передбачено обов’язкову реєстрацію, після якої вони набувають статусу юридичної особи, а отже й легального учасника політичних процесів. В Україні реєстрація політичних партій здійснюється Міністерством юстиції.

Місце партії в політичній системі визначається рядом обставин.

По-перше: тим, наскільки вона відповідає самій системі: активно допомагає її зміцненню чи, навпаки, так само активно опонує їй, виступає за її зміну або шляхом реформ, або бере курс на революцію; який її статус в уряді, вплив і підтримка в регіонах, яка участь та вплив у законодавчому органі, у владних структурах на місцях.

По-друге: яка соціальна підтримка партії: хто, які соціальні верстви складають її базу, і відповідно, чиї інтереси вона реально захищає.

По-третє, яка політична орієнтація партії в різних сферах суспільного життя. В економічній – це передусім відношення до різних форм власності та роль держави в організації суспільного відтворення; в соціальній – орієнтація у вирішенні проблем захисту прав і свобод громадян, у тому числі на права життя, працю, загальну та професійну освіту, охорону здоров’я, утримання непрацездатних, свободу слова та вибору. У політичній сфері – розуміння стратегії розвитку суспільства та основні напрями її здійснення, прихильність до того чи іншого політичного режиму, відношення до інших партій та толерантність до різних політичних поглядів, міжнародна орієнтація; в національних відносинах – погляди на права націй та народностей, що населяють країну, статус корінної нації; в релігії – ставлення до релігії взагалі, політичної ролі церкви, конфесійна прихильність.

По-четверте: наскільки ця партія автономна у своїх діях, її матеріальне забезпечення і економічна незалежність.

По-п’яте: яка її організаційна структура та міцність, поширеність на території країни, міжнародний авторитет; який у неї інтелектуальний і науковий потенціал, її пропагандистська сила – актуальність, логічність, переконливість, інтенсивність пропаганди; демократичність всередині партії та активність її членів, стратегічна переконливість і тактична гнучкість.

Найбільшою мірою місце партії у політичному процесі залежить від виконання нею своїх функцій. Вони визначаються тими цілями, які ставить перед собою партія і умовно можуть бути згруповані як внутрішньопартійні та зовнішні. Внутрішньопартійні – це функції, що стосуються організаційних питань кожної партії: поповнення рядів членів партії, формування партійної каси, керівних органів, створення і організація роботи первинних організацій на місцях, проведення зборів, з’їздів, конференцій та ін. Зовнішні функції партії охоплюють питання поширення ідей партії в масах народу, залучення на свій бік голосів електорату з тим, щоб реалізувати головну мету партії – завоювання і здійснення державної влади. У цьому зв’язку політична партія виконує теоретичну (формулювання власного бачення напрямку розвитку суспільства, розроблення програми діяльності та передвиборчих платформ, проведення наукових досліджень з тих чи інших політичних проблем); ідеологічну (формування світоглядних поглядів на суспільне буття, суспільно-політичні процеси); пропагандистську роботу (поширення ідей партії, її програми, цілей, принципів діяльності через засоби масової інформації або масові заходи: мітинги, демонстрації, збори та ін.). Крім того, до функцій партії належать безпосередня боротьба за завоювання влади та участь у її здійсненні в інтересах тієї чи іншої групи населення і суспільства в цілому на основі реалізації власної програми вирішення як внутрішніх, так і міжнародних проблем; забезпечення зв’язку мас із державними структурами, інституалізація політичної участі громадян і заміна стихійних форм суспільно-політичної активності населення організованими, керованими і контрольованими; боротьба з політичною апатією і пасивністю громадян; здійснення політичної соціалізації громадян, добір та рекрутування політичних лідерів та еліт на всіх рівнях політичної системи, участь за їхньої допомоги в управлінні справами суспільства.

Від реалізації цих функцій залежать авторитет партії, її життєдіяльність і здатність до серйозної політичної роботи.

У політичній науці багато уваги приділяється питанням класифікації партій, їхньої типології. З-поміж багатьох підходів можна виділити, в першу чергу, загальновизнані класифікації. Так, за організацією внутрішньопартійної діяльності, за методами роботи партії можна розділити на дві великі групи: демократичні і авторитарні (тоталітарні).

Для демократичних партій характерним є демократизм внутріпартійного життя, гласність, виборність керівних органів, наявність фракцій. Демократичні партії визнають багатопартійність, опозиційність окремих партій. Вони суворо дотримуються законів і діють у їх межах.

Авторитарні, а особливо тоталітарні партії зневажають і навіть ігнорують закони, норми демократії, визнають і використовують тероризм як засіб боротьби за досягнення своїх цілей, підпорядковують своєму впливу апарат державної влади та інші елементи політичної системи. До тоталітарних відносять фашистські й напівфашистські партії, деякі екстремістські релігійні партії. Авторитаризм, а в окремі періоди – тоталітаризм, був притаманний КПРС, хоча в її статуті основою організаційного устрою проголошувався демократичний централізм.