2.3. Політична думка Нового часу

У цей період створюються три основні напрямки розвитку політичної думки.

І – Консервативний – представники Т. Гоббс і В. Гегель – відстоювали:

- збереження існуючої політичної системи і влади монарха, хоча і допускали формальну можливість народу відстоювати свої права (у В. Гегеля – через громадянське суспільство);

- недоцільність політичної участі, політичної функції народу в цілому та окремої особистості. У кращому випадку, народ і особистість може захищати і реалізовувати свої інтереси через інститути громадянського суспільства, яке базується на основі створення умов реалізації економічних інтересів;

- суспільство – управляється вищою владою (монархічною). Будь-яке втручання суспільства у політичну владу веде до «війни всіх проти всіх» – Т. Гоббс.

ІІ – Ліберально-демократичний – представники Дж. Локк, Ш. Монтеск’є, І. Кант, І. Бентом, Дж. Міль – відстоювали:

- необхідність реформування політичної системи суспільства і обмеження абсолютної влади монарха на основі розподілу влади на законодавчу (парламент), виконавчу (уряд на чолі з монархом) і незалежну судову. Такий розподіл, на їх думку, дасть можливість встановлення компромісу між основними політичними силами: монархії з феодалами, буржуазії з народом;

- народ і особистість (окрема людина) мають політичні права, які реалізуються у праві обирати парламент і навіть контролювати всю владу через своїх депутатів (І. Кант). Крім того, народ може приймати безпосередню участь у розробці і обговоренні законів, перш за все – конституції;

- суспільство, народ є єдиним джерелом влади, і якщо влада не захищає інтереси народу, останній може змінити владу, але конституційним, демократичним шляхом, не порушуючи основ суспільства – власності (І. Кант).

ІІІ – Радикально-революційний – представники Ж.-Ж. Руссо, К. Маркс, Ф. Енгельс. В. Ленін – відстоювали:

- необхідність докорінного зламу буржуазно-феодальної політичної та капіталістичної економічної систем, держави експлуататорів та переходу до прямого народовладдя (егалітарна республіка – Ж.-Ж. Руссо, комунізм – К. Маркс, В. Ленін через перехідний період диктатури пролетаріату та першу фазу – соціалізм);

- повне знищення буржуазної держави з її поліцейсько-репресивним апаратом. заміна її державою народу;

- суспільство складається із двох дружніх класів – пролетаріату (робітників) та селянства на першому етапі, при комунізмі – безкласове.

В концепції марксизму народовладдя підмінялося на першому етапі диктатурою пролетаріату як найбільш згуртованого, свідомого і організованого класу. А керівною і направляючою його силою повинна була стати партія, що об’єднувала найбільш свідому частину класу. Реально ж влада перейшла до партійних функціонерів, які були відірвані і від свого класу і навіть від партії. Такого перебігу К. Маркс не міг передбачити, а в практиці соціалістичного будівництва в СРСР і інших країнах соціалізму створилася могутня партійно-бюрократична еліта, яка повністю замінила собою владу народу і стала непідконтрольною, над народною владою з авторитарним і навіть тоталітарним режимами.

Таким чином, політична думка і політична наука пройшла довгий і складний шлях становлення і розвитку від настанов з управління державою до сучасних теорій і концепцій і державотворення, та вивчення сучасних глобальних світових політичних процесів.