8.2. Концепція громадянського суспільства

Якщо правова держава створює політичні умови забезпечення прав і свобод людини, то громадянське суспільство – економічні і соціальні.

Уявлення про громадянське суспільство тісно пов’язане з поняттям правової держави і також бере свій початок у західноєвропейській античності, зокрема у творчості Цицерона. Але широко вживаним це поняття стає після Французької буржуазної революції XVIII ст., яка скасувала становий устрій суспільства і проголосила Декларацію прав людини й громадянина. Основу громадянського суспільства становлять відносини соціальні та економічні (перш за все відносини власності), а також середовище, в якому вони реалізуються, в якому розгортається, здійснюється діяльність людини-власника. Все це обумовлювалося свободою, залежало від свободи, яку здобувала людина в економічній сфері: якщо є така свобода, то формувалися у відповідності з нею й форми суспільного буття, стверджувалися загальні права людей.

Багато внесли у розробку поняття сутності громадянського суспільства Ф. Гегель та К. Маркс, з українських політологів – В. Липинський, роблять свій внесок і сучасні політологи.

Вихідним моментом нинішніх уявлень про громадянське суспільство стала ідея Гегеля про розмежування суспільства і держави.

Гегель розглядав громадянське суспільство як систему задоволення потреб, що ґрунтується на приватній власності, майнових, станових та інших відносин. Тобто, за Гегелем, сутністю громадянського суспільства була не сукупність громадян і не політичні інститути держави, а сфера життєдіяльності людини, яка прямо не залежить і навіть відокремлюється від державної політики. Це, насамперед, – матеріальне, економічне життя і діяльність людей, що ґрунтується на приватній власності та свободі підприємництва; це взаємозалежна система соціальних груп, спільнот, інститутів, приватних осіб, взаємодія яких здійснюється відповідно до громадянського права. Та, оскільки ці відносини конфліктні, то упорядкувати їх, на думку Гегеля, можна лише через державу, яка є виразником «абсолютної ідеї».

Маркс, розвиваючи ідею Гегеля, підкреслював, що відносини, які визначають громадянське суспільство, об’єктивні і залежать від способу виробництва, а держава як елемент надбудови тільки відображає ці об’єктивно існуючі процеси. Тому сутність його Маркс вбачив в організації сім’ї, становищі класів, відносин власності й розподілу. Хоча Маркс і випускав соціокультурні, етичні, побутові відносини й інститути із системи громадянського суспільства, проте його ідея визначальної ролі способу виробництва, ідея Гегеля про нерозривність свободи і громадянського суспільства до нині становлять основу розуміння сутності цієї категорії.

В. Липинський розглядав проблему громадянського суспільства на українському ґрунті. При цьому, на його думку, держава має бути конституційною монархією, яка гарантувала б права і свободи особистості, розподіл державної влади. Громадянське суспільство базувалось би передовсім, на праві приватної власності на землю та проведенні аграрної реформи, котра зупинила б пролетаризацію селян і забезпечила цим стабільну соціальну опору державі. Це суспільство мало розвиватися на власній національній основі, на ідеях територіального патріотизму, об’єднання всіх українських земель в одній соборній державі.

Концепція громадянського суспільства в сучасній політології включає такі відправні принципи: по-перше, це сукупність суспільних відносин та інститутів за межами політичної структури держави. По-друге, головною діючою особою в ньому, суб’єктом розвитку є вільна людина з її здібностями, інтересами, структурою цінностей. По-третє, громадянське суспільство охоплює всю систему відносин (економічних, політичних, соціальних, культурних, правових, національних та ін.), що дозволяє людині розвиватися як індивіду, задовольняти свої потреби та інтереси.

Виходячи з цього, громадянське суспільство можна визначити як сукупність відносин та інститутів за межами політичної структури держави, які забезпечують людині можливість задовольняти свої економічні, культурні, правові, соціальні, національні, релігійні і інші потреби та інтереси, реалізувати себе як особистість. Це суспільство, в якому існує і повсякчас розширюється сфера вільного волевиявлення людей, де компетенція і державне втручання в їхню діяльність обмежені й визначені правом.

Можна ще й так визначити сутність громадянського суспільства.

Громадянське суспільство – це такий його стан, коли людина, соціальні групи(верства) суспільства мають можливість задовольняти свої економічні, правові, культурні та інші потреби і реалізовувати соціальні інтереси незалежно від держави, керуючись нормами громадянського права. Отже, домінантою громадянського суспільства є окремо взята особистість; базується воно на інститутах, відносинах, що покликані забезпечувати всебічну реалізацію особистості, її потенціалу, інтересів, цілей, прагнень. До них відносяться власність, реалізація здібностей, право та його гарантії, захист від посягань держави чи інших суб’єктів на свободу особистості, можливість об’єднань, відсутність дискримінації та ін.

Рушійною силою цього суспільства виступають суспільні класи, групи, етноси та інші суспільні формування, положення, інтереси й вимоги яких постійно змінюються, а суспільство надає можливість забезпечувати їх реалізацію.

Формування громадянського суспільства – тривалий і неуривний процес. І в ньому важливо створити й реалізувати певні умови, без яких розмови політиків, що маніпулюють цією категорією у своїх вузькокорисливих інтересах, є лише засобом підвищення свого іміджу та обману суспільства.

До таких умов належать:

• в економічній сфері – різноманіття форм власності та їх рівноправність, створення правового поля для чесної, ефективної, вільної і творчої трудової діяльності громадян та підприємництва;

• у політичній сфері – реальність гарантій прав і свобод людини, що забезпечили б усім громадянам рівний доступ до участі в державних і суспільних справах. Це можливо при утвердженні у політичній системі верховенства права, поділу влади, вільних, рівних, прямих і таємних виборів, багатопартійності та інших чинників правової держави;

- у соціальній сфері – рівноправність різних соціальних класів, груп, прошарків і спільнот, справедливість, солідарність і партнерство у відносинах між ними. Такі умови створюються при переважанні у суспільстві так званого середнього класу, що є основою стабільності держави. В розвинених країнах його частка складає більш як 60% населення;

- у духовній сфері – реалізується вільне самовизначення людини в її світогляді, ідейних позиціях і духовних спрямуваннях, плюралізм думок та ідей, критичне ставлення до дійсності, раціоналізм, толерантність і гуманізм.

Зрозуміло, що в нинішній Україні тільки починається процес розбудови правової держави і громадянського суспільства. Не було їх повною мірою і в колишньому СРСР. Але надання свободи людині де-юре ще не означає можливості її реалізації де-факто. Щодо останнього, у нас ще надзвичайно багато проблем, і вирішення їх у найближчому майбутньому практично неможливе. Основою ж формування правової держави і громадянського суспільства в Україні повинна стати Конституція. Реалізація прав і свобод людини, закріплених у ній, створює правове поле для уможливлення цього процесу в Україні.