- •Міністерство охорони здоров’я України
- •Передмова
- •Тема 1. Політологія як наука. Предмет і метод політології
- •1.2. Предмет, метод та функції політології
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •2.2. Політичні ідеї Середньовіччя
- •2.3. Політична думка Нового часу
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •3.2 Політологічні концепції українських вчених дорадянського періоду
- •3.3 Основні політичні концепції міжвоєнного періоду
- •3.4 Теоретичні проблеми сучасної української політології
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •4.2. Типи політичних систем
- •4.3. Політична система України та проблеми її удосконалення
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •5.2. Засоби (ресурси), процес і шляхи досягнення влади
- •5.3. Становлення державної влади в Україні
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •6.2. Типи політичних режимів
- •6.3. Закономірності переходу від тоталітаризму до демократії
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •7.2. Історія української державності
- •7.3. Типи держав.
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •8.2. Концепція громадянського суспільства
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •9.2. Партійні системи
- •9.3. Громадські організації та спр
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •10.2. Політичне лідерство та його типи
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •11.2. Політична культура та її роль у політичному житті суспільства
- •11.3. Політика і мораль як система
- •Питання до самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •12.2. Політична соціалізація
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •13.2. Типологія політичних конфліктів. Етнополітичний конфлікт
- •13.3. Функції політичних конфліктів. Способи і методи їх регулювання
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •14.2. Виборчі системи
- •14.3. Основні процедури виборчого процесу
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання до самостійної роботи.
- •Медицина Середньовіччя
- •Формування державної медицини на території України
- •15.2. Соціальна політика держави і охорона здоров’я у сучасному світі
- •15.3. Державна політика України в галузі охорони здоров’я
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •16.2. Світова політика на межі тисячоліть і глобальні проблеми людства
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •Література
9.2. Партійні системи
У своїх діях політичні партії так чи інакше пов’язані одна з одною. Ця взаємодія чи протидія примушує партії встановлювати й виконувати певні норми чи правила, певним чином організовуватися, якось систематизувати, упорядковувати свою діяльність. У межах цих норм, правил, порядків і створюються партійні системи.
Партійна система – це сукупність взаємозв’язаних політичних партій країни, які беруть участь у боротьбі за досягнення та здійснення влади.
Партійні системи виражають стійкі зв’язки і відносини партій між собою, а також із державою та іншими політичними інститутами. Ці взаємовідносини розкривають ступінь впливу партій на прийняття рішень і характер їхньої участі в керівництві державою.
За кількістю партій, що реально беруть участь в організації політичної влади, розрізняють однопартійні (неконкурентні) системи, всередині яких виділяються тоталітарно-деспотичні й демократичні різновиди та багатопартійні (конкурентні), де існують система з однією домінуючою партією, двопартійні та багатопартійні системи.
Однопартійна система – це утвердження політичної влади однієї партії, яка підпорядковує своєму впливу і контролю всі сфери життя. Для неї характерні: відсутність формальної і практичної конкуренції за владу і можливості черговості при владі різних партій, формальна наявність демократичних інститутів або їх відсутність, виключення з політичного життя механізму міжпартійного суперництва, заборона опозиційної пропаганди.
Тривала однопартійність веде до кризи як у самій партії, так і в суспільстві, обумовлює переродження політичної влади і, як наслідок – встановлення партократії. Партократія – це таке політичне явище, коли прошарок партійного апарату, утворений на основі замкненого номенклатурного принципу формування керівних кадрів, затверджує свою монополію на владу в країні і зосереджує в своїх руках усі важелі політичної влади.
Партократії притаманні: створення партійної бюрократії, тобто зосередження в руках партійного керівництва господарського, адміністративного і політичного керівництва, підміна народовладдя, демократичних форм його здійснення партійною владою; заміна партійним керівництвом самоорганізації життя суспільства, втручання партії в усі сфери життя; номенклатурний принцип добору кадрів, непідзвітність партійної номенклатури (nomenclatura –лат. – розклад імен, список-перелік посад). Згідно з цим принципом призначення на керівні і відповідальні посади всіх рівнів і в усіх сферах здійснюється тільки за рішенням або за згодою партійних органів. Для партійної номенклатури встановлюються певні економічні, соціальні та інших привілеї. Наприклад, в КПРС відповідальні працівники партійних органів, починаючи із завідуючого відділом райкому партії, при стажі роботи в них 10 років і більше одержували при досягненні пенсійного віку персональну пенсію з відповідними привілеями (безплатний проїзд у місті та на приміських маршрутах, 50-відсоткова платня за житло та комунальні послуги, періодично безкоштовні путівки в санаторії та інше). Наслідком партократії є криза політичної влади, її нездатність до самовдосконалення, втрата авторитету серед народу і, внаслідок цього, – втрата влади.
Двопартійна система – це така організація партійної діяльності, за якої дві партії по черзі, в залежності від успіху у виборчій боротьбі беруть участь у здійсненні державної влади.
Багатопартійна система – сукупність партій та відносин між ними, коли жодна з них не має переваг, а влада здійснюється коаліціями, що з часом змінюються за своїм складом.
Багатопартійним системам властиві такі риси: боротьба декількох політичних партій за державну владу, періодична зміна партій при владі, що виключає можливість застою і переродження; наявність антисистемних партій, тобто партій, що виступають проти існуючої соціально-економічної системи; виявлення волі народу як спосіб вибору суспільних сил, партій і політичних лідерів, здатних виконувати нагальні завдання.
Досвід політичного розвитку свідчить, що оптимальною формою і водночас умовою демократичного розвитку суспільства є багатопартійні системи. Однак щодо оцінки оптимальної кількості партій у цих системах думки учених-політологів розходяться. Наприклад, італійський політолог Дж. Сарторі вважав, що поява п’ятьох і більше партій створює «крайню багатопартійність», небезпечну для існування держави. Німецький політолог Е. Ньюмен віддавав перевагу двопартійній моделі.
Єдиного стандарту для оцінки ефективності тієї чи іншої партійної системи не існує. Безперечною є неефективність, навіть згубність однопартійної системи, що обмежує і навіть позбавляє громадян права вибору та здійснення впливу на владу. Загальними ж критеріями ефективності партійних систем є забезпечення чутливості політичної системи до соціальних запитів і потреб народу, можливість включення якомога більшої кількості суспільно-значущих інтересів громадян до рішень і діяльності влади та критичного коригування урядового курсу; дієвість демократичного контролю за діяльністю влади та політичної еліти.
В політичній системі України на початок 2011 р. було зареєстровано близько 200 партій, які за політичною орієнтацією можна поділити на п’ять груп: перша – праві та націонал-радикальні партії; друга – правий центр – партії націонал-демократичної, націонал-державницької спрямованості; третя – центристські ліберально-демократичні партії; четверта – лівий центр – партії соціал-демократичної спрямованості; п’ята – ліві партії соціалістичної та комуністичної орієнтації.
Процес формування партійної системи в Україні триває. Нинішній партійно-політичний спектр – типова мультипартійна система, притаманна перехідному етапові народжуваної демократії. Практично перманентно йде процес розпуску та створення нових, відбувається об’єднання партій, перехід членів партій з одної в другу (як правило до партії при владі). Все це свідчить про невизначеність партійної системи України. Більшість партій не мають чіткої, зрозумілої для народу політичної програми, ідеології, реального і науково обґрунтованого бачення майбутнього нашої держави, економічної і соціальної перспективи народу, якості життя переважної більшості українців.
Створення декількох сильних політичних партій, на базі об’єднання існуючих, здатних чітко сформулювати свою ідеологічну позицію, розробити науково-обґрунтовану програму розвитку України, які б зуміли донести до мас свої погляди, ідеї, переконати їх у відповідності цих ідей інтересам більшості народу, дасть можливість уникнути серйозних потрясінь суспільства і вивести країну на шлях цивілізованого, демократичного розвитку.