9.2. Партійні системи

У своїх діях політичні партії так чи інакше пов’язані одна з одною. Ця взаємодія чи протидія примушує партії встановлювати й виконувати певні норми чи правила, певним чином організовуватися, якось систематизувати, упорядковувати свою діяльність. У межах цих норм, правил, порядків і створюються партійні системи.

Партійна система – це сукупність взаємозв’язаних політичних партій країни, які беруть участь у боротьбі за досягнення та здійснення влади.

Партійні системи виражають стійкі зв’язки і відносини партій між собою, а також із державою та іншими політичними інститутами. Ці взаємовідносини розкривають ступінь впливу партій на прийняття рішень і характер їхньої участі в керівництві державою.

За кількістю партій, що реально беруть участь в організації політичної влади, розрізняють однопартійні (неконкурентні) системи, всередині яких виділяються тоталітарно-деспотичні й демократичні різновиди та багатопартійні (конкурентні), де існують система з однією домінуючою партією, двопартійні та багатопартійні системи.

Однопартійна система – це утвердження політичної влади однієї партії, яка підпорядковує своєму впливу і контролю всі сфери життя. Для неї характерні: відсутність формальної і практичної конкуренції за владу і можливості черговості при владі різних партій, формальна наявність демократичних інститутів або їх відсутність, виключення з політичного життя механізму міжпартійного суперництва, заборона опозиційної пропаганди.

Тривала однопартійність веде до кризи як у самій партії, так і в суспільстві, обумовлює переродження політичної влади і, як наслідок – встановлення партократії. Партократія – це таке політичне явище, коли прошарок партійного апарату, утворений на основі замкненого номенклатурного принципу формування керівних кадрів, затверджує свою монополію на владу в країні і зосереджує в своїх руках усі важелі політичної влади.

Партократії притаманні: створення партійної бюрократії, тобто зосередження в руках партійного керівництва господарського, адміністративного і політичного керівництва, підміна народовладдя, демократичних форм його здійснення партійною владою; заміна партійним керівництвом самоорганізації життя суспільства, втручання партії в усі сфери життя; номенклатурний принцип добору кадрів, непідзвітність партійної номенклатури (nomenclatura –лат. – розклад імен, список-перелік посад). Згідно з цим принципом призначення на керівні і відповідальні посади всіх рівнів і в усіх сферах здійснюється тільки за рішенням або за згодою партійних органів. Для партійної номенклатури встановлюються певні економічні, соціальні та інших привілеї. Наприклад, в КПРС відповідальні працівники партійних органів, починаючи із завідуючого відділом райкому партії, при стажі роботи в них 10 років і більше одержували при досягненні пенсійного віку персональну пенсію з відповідними привілеями (безплатний проїзд у місті та на приміських маршрутах, 50-відсоткова платня за житло та комунальні послуги, періодично безкоштовні путівки в санаторії та інше). Наслідком партократії є криза політичної влади, її нездатність до самовдосконалення, втрата авторитету серед народу і, внаслідок цього, – втрата влади.

Двопартійна система – це така організація партійної діяльності, за якої дві партії по черзі, в залежності від успіху у виборчій боротьбі беруть участь у здійсненні державної влади.

Багатопартійна система – сукупність партій та відносин між ними, коли жодна з них не має переваг, а влада здійснюється коаліціями, що з часом змінюються за своїм складом.

Багатопартійним системам властиві такі риси: боротьба декількох політичних партій за державну владу, періодична зміна партій при владі, що виключає можливість застою і переродження; наявність антисистемних партій, тобто партій, що виступають проти існуючої соціально-економічної системи; виявлення волі народу як спосіб вибору суспільних сил, партій і політичних лідерів, здатних виконувати нагальні завдання.

Досвід політичного розвитку свідчить, що оптимальною формою і водночас умовою демократичного розвитку суспільства є багатопартійні системи. Однак щодо оцінки оптимальної кількості партій у цих системах думки учених-політологів розходяться. Наприклад, італійський політолог Дж. Сарторі вважав, що поява п’ятьох і більше партій створює «крайню багатопартійність», небезпечну для існування держави. Німецький політолог Е. Ньюмен віддавав перевагу двопартійній моделі.

Єдиного стандарту для оцінки ефективності тієї чи іншої партійної системи не існує. Безперечною є неефективність, навіть згубність однопартійної системи, що обмежує і навіть позбавляє громадян права вибору та здійснення впливу на владу. Загальними ж критеріями ефективності партійних систем є забезпечення чутливості політичної системи до соціальних запитів і потреб народу, можливість включення якомога більшої кількості суспільно-значущих інтересів громадян до рішень і діяльності влади та критичного коригування урядового курсу; дієвість демократичного контролю за діяльністю влади та політичної еліти.

В політичній системі України на початок 2011 р. було зареєстровано близько 200 партій, які за політичною орієнтацією можна поділити на п’ять груп: перша – праві та націонал-радикальні партії; друга – правий центр – партії націонал-демократичної, націонал-державницької спрямованості; третя – центристські ліберально-демократичні партії; четверта – лівий центр – партії соціал-демократичної спрямованості; п’ята – ліві партії соціалістичної та комуністичної орієнтації.

Процес формування партійної системи в Україні триває. Нинішній партійно-політичний спектр – типова мультипартійна система, притаманна перехідному етапові народжуваної демократії. Практично перманентно йде процес розпуску та створення нових, відбувається об’єднання партій, перехід членів партій з одної в другу (як правило до партії при владі). Все це свідчить про невизначеність партійної системи України. Більшість партій не мають чіткої, зрозумілої для народу політичної програми, ідеології, реального і науково обґрунтованого бачення майбутнього нашої держави, економічної і соціальної перспективи народу, якості життя переважної більшості українців.

Створення декількох сильних політичних партій, на базі об’єднання існуючих, здатних чітко сформулювати свою ідеологічну позицію, розробити науково-обґрунтовану програму розвитку України, які б зуміли донести до мас свої погляди, ідеї, переконати їх у відповідності цих ідей інтересам більшості народу, дасть можливість уникнути серйозних потрясінь суспільства і вивести країну на шлях цивілізованого, демократичного розвитку.