1.2. Предмет, метод та функції політології

Що ж є предметом політології?

Якщо виходити з понять системи і політики, то можна прийти до висновку, що держава, політичні партії, громадські рухи і організації, політичні особистості, тобто суб’єкти політики вступають між собою та суспільством у певні відносини, мають об’єднуючу мету, якісь загальні норми, що регулюють відносини між ними, а значить вони створюють певну суспільну систему. Їх дії взаємопов’язані, впливають одне на одне, і це ще раз підтверджує їх системність. Нарешті, діяльність цих суб’єктів обов’язково спрямована на суспільство, а її результатом є той чи інший стан суспільства.

Таким чином, ми можемо стверджувати, що хоча політологія це наука про політику, та предметом цієї науки є політична система суспільства. Політика – це той чи інший спосіб функціонування політичної системи, тому якщо ми хочемо мати аналіз тієї чи іншої політики, ми повинні проаналізувати, перш за все, політичну систему даного суспільства: яка її структура, як функціонують елементи її структури, яка роль народу, наскільки реально політична система підпорядкована волі народу і т.ін.

Узагальнюючи викладене вище, предметом політології в широкому розумінні можна, мабуть, вважати політичну систему суспільства, закономірності, принципи і механізми її формування, функціонування й розвитку на мікро- та макрорівні.

У вузькому розумінні, оскільки ядром політичної системи є політична влада, предметом політології можна вважати дослідження сутності політичної влади та її інститутів, закономірностей їх виникнення, функціонування і перетворення.

Як і будь-яка суспільна наука, політологія повинна використовувати певні загальні для цих наук, а також специфічні, тільки їй властиві методи дослідження.

Загальними є діалектичний і системний методи. Перший дозволяє розглядати політичні процеси і явища в їх становленні і розвитку, у взаємозв’язку з іншими не тільки політичними, але й економічними, соціальними та іншими сферами суспільства. В основі системного методу лежить цілісний підхід до політичної системи, визнання і розуміння взаємозв’язку і взаємозалежності між структурними елементами цієї системи. Виходячи з цього, об’єкт дослідження сприймається як єдине ціле, а при аналізі зв’язків між окремими елементами враховується їх вплив на цілісний об’єкт і систему загалом.

Специфічними для цієї науки методами є історичний, порівняльний, емпірико-соціологічний, біхевіоральний та деякі інші.

Історичний метод – вивчення політичних явищ у процесі її становлення і розвитку, у зв’язку з минулим.

Порівняльний метод базується на співставленні політичних процесів та явищ і виділенні на цій основі загального і особливого, головного і другорядного, закономірного і випадкового.

Емпірико-соціологічний метод дозволяє використовувати в дослідженнях соціологічні прийоми, аналіз чинників реального політичного життя. На його основі виявляються тенденції, закономірності політичних рішень, складаються політичні прогнози тощо.

Емпірико-соціологічний метод залежно від об’єкта дослідження включає такі підходи:

- інституційний (вивчення політичних інститутів; змісту, структури, організації та функціонування політичної влади);

- діяльний (досліджується розвиток політичних процесів, політичної діяльності);

- соціологічний (визначається вплив політики на особистість, соціальні групи й навпаки – їх вплив на політику).

Біхевіоральний метод (від англ. behavior – поведінка, вчинок) ґрунтується на аналізі політичної поведінки особистостей і соціальних груп. При цьому вирішальними чинниками поведінки вважаються психологічні мотиви, а вихідними даними дослідження є емпіричні факти.

Інші методи:

= контент-аналіз – кількісний аналіз будь-якого роду політичної інформації. Основа – цілеспрямоване вивчення політичних документів: конституції, програм партій, виступів політичних діячів тощо;

= спостереження – метод збору первинних емпіричних даних: систематичне, цілеспрямоване сприйняття та реєстрація політичних фактів;

= опитування – усне або письмове звернення до певної сукупності людей з тими чи іншими питаннями з метою виявити їх ставлення, оцінку. відношення.

Окреслюючи функції політології, варто виходити з того, що як суспільна наука вона виконує соціальну роль, має певні зобов’язання перед суспільством. Тому однією з найважливіших для цієї науки є пізнавально-світоглядна функція, що реалізується у формуванні певних знань, поглядів, понять про політичні процеси і явища в суспільстві.

Поряд із цим, знання і розуміння політичних процесів у суспільстві, їх закономірностей, прогнозування їх розвитку, можливих наслідків політичних рішень слугує теоретичним фундаментом для політиків різних рівнів, владних структур у політичній діяльності, насамперед при визначенні напряму, стратегії і тактики державного управління – тобто політологія в цьому разі виконує методологічну функцію.

Прогностична функція. Ця функція полягає у тому, що знання закономірностей політичних процесів та явищ, їх співставлення з процесами, що відбуваються в країні дозволяє скласти прогноз політичного розвитку.

Зрештою, політична система суспільства і, передусім, держава, може прогресивно розвиватися, а влада може ефективно виконувати свої функції. якщо це суспільство не тільки розуміє, але й підтримує її, усвідомлено обирає раціональні шляхи здійснення владних рішень, підтримує або обґрунтовано опонує, а не піддається емоційному впливу політиканів і популістів, які найчастіше висувають у політиці свої корисливі цілі, спекулюючи «підтримкою» народу. Тобто, мова про формування в суспільстві політичної свідомості, політичної культури і на цій основі – залучення до демократичних процесів, до активного політичного життя усієї свідомої його частини. У цьому полягає виховна функція політології.

Отже, політика – чи не найважливіша складова життя суспільства, і являє вона собою сферу відносин між людьми. що виникають з приводу організації та функціонування державної влади. Політологія як наука вивчає політичне життя, політичну систему суспільства у всьому різноманітті її структури, процесів, явищ і виробляє наукові рекомендації, прогнози політичного розвитку, є основою формування політичної свідомості та політичної культури в демократичному суспільстві.