11.3. Політика і мораль як система

Політика як особливий вид діяльності із завоювання та здійснення влади, як мистецтво управління державою, як діяльність у сфері відносин між соціальними спільнотами і т.д., має багато вимірів своїх результатів. Одним із них є мораль.

Мораль – це така форма свідомості людини і суспільства, що втілює у собі норми, принципи, категорії й ідеали поведінки людини у суспільстві.

Будучи формою суспільної та індивідуальної свідомості а також суспільних відносин, мораль своїми принципами, нормами й ідеалами регулює дії людини в її сімейно-побутовому, трудовому, громадському та політичному житті.

Мораль формується у процесі виховання людини, у повсякденному житті, зокрема й під впливом політики. Вона безпосередньо пов’язана з політикою, бо слугує політичним цілям. Наприклад, у 30–40-ві роки в СРСР утверджувалася мораль доносництва під гаслом боротьби з «ворогами народу». Тотальне стеження було впроваджене у фашистській Німеччині. Очевидно, можна припустити, що політика і мораль – пов’язані між собою, утворюють певну цілісність, систему, в діяльності якої проявляється специфіка взаємодії політичних і моральних засад у громадському житті. З іншого боку, результати цієї взаємодії впливають на самі складові частини – політику і мораль. Наприклад, політика переходу до ринку в нашій країні спричинила моральну переорієнтацію значної частини суспільства, насамперед молоді. Та й політика держави по відношенню до соціальної сфери, науки, технічного прогресу дуже змінили уявлення про життєві цінності, престижність професій, погляди на сімейні відносини, стосунки людей, навіть на любов і дружбу. Проблема співвідношення політики і моралі здавна хвилювала філософів, соціологів. Її намагались обґрунтувати Аристотель і Платон, Макіавеллі і Гоббс, Кант і Гегель, Маркс і сучасні політологи – Дарендорф, Бжезинський, Тоффлер та інші.

Сучасні погляди на співвідношення політики і моралі можна згрупувати за чотирма напрямами.

• оптимістичний, який стверджує, що політика і мораль у принципі співпадають, їхня розбіжність – результат конкретних обставин, які треба змінювати;

• песимістичний, прихильники якого вважають принципово несумісними політику і мораль, їх антиномічну (протиприродну, що не відповідає законам) суперечливість;

• об’єктивістський, який твердить, що політика і мораль настільки специфічні, що сама спроба встановити між ними якийсь зв’язок неможлива;

- релятивістський (відносний) – ставить взаємозв’язок і можливість узгодження політики і моралі у безпосередню залежність від ситуації. Найбільш поширеним є напрям, що відстоює несумісність політики і моралі. Чи не найбільш показовою тут є концепція, в основу якої покладено погляди Н. Макіавеллі, який, обґрунтовував свої погляди на конкретних умовах Італії початку XVII ст. Та і в умовах панування тоталітарних режимів, політичних диктатур, у яких би варіантах вони не існували ми маємо безліч доказів несумісності політики і моралі: світові війни, геноцид, расизм, апартеїд, гонка озброєнь і багато іншого. Французький учений-теоретик Ж.-Ф. Ревель у книзі «Марне знання» (1988) пише, що рушійною силою сучасного світу виступає неправда. До сфери застосування брехні, яка протистоїть науці, відносить він насамперед політику та ідеологію. Доказів несумісності політики і моралі так само багато й у практиці політики будь-якої країни.

Але є й інші факти. Діяльність таких політиків, як М. Ганді, М.Л. Кінг, А. Сахаров, доводить можливість сумісності великої політики і високої моралі. Безумовно те, що ніякі посилання на практичну доцільність або «здоровий глузд» не можуть виправдати брудні, нелюдські, аморальні засоби досягнення політичних цілей. Як писав К. Маркс, ціль, для якої потрібні неправі засоби, не є права ціль. (К. Маркс и .Ф. Енгельс. Соч., т. І, стр. 65.).

Історія переконливо показала, якою трагедією для народу обертається «розчинення» моралі в політиці, її насильницьке підпорядкування бездумним політичним схемам, злочинним задумам.

Тому, на наш погляд, треба шукати можливості поєднання політики і моралі. Це надто важливо для нашої країни, народ якої, звільнившись від імперського тиску Москви, надіявся і все ще надіється на те, про що національна держава дійсно стане рідною матір’ю , а не мачухою; що національне багатство стане основою достойного життя всього народу, а не тільки його олігархічної еліти. То ж яким повинно бути співвідношення політики і моралі? Очевидно одне – аморальність у політиці – це крок у Середньовіччя і повернення до тоталітаризму.