4.3. Політична система України та проблеми її удосконалення

Політична система України формувалась у буремні 17-ті -20-ті роки ХХ ст. і пережила кілька періодів: УНР, Гетьманська держава, Директорія, Радянська Україна, але у жодному з цих періодів вона не була демократичною. А після створення СРСР (30.ХІІ.1922 р.) була встановлена політична система тоталітарно-радянського типу. Формально за конституціями 1924, 1936, 1977 рр. вища влада в СРСР належала Радам народних (трудящих) депутатів різних рівнів. Фактично влада належала верхівці КПРС – партійній номенклатурі зверху до низу. КПРС привласнила собі право формувати владу на всіх рівнях і у всіх сферах життя суспільства. Це фактично скасувало розподіл влад, хоча формально він існував.

Інститути громадянського суспільства (профспілки, молодіжні організації, дитячі організації, жіночі і ін.) створювались під егідою держави, а фактично – КПРС. Головною метою усіх цих інститутів було створення у свідомості громадян cтатичного (державницького) сприйняття політичної діяльності, коли у широкій суспільній свідомості особисті інтереси або повністю нівелювались, або відходили на другий план, поступаючись інтересам держави. При такому положенні влада досягала високого рівня мобілізації суспільства на виконання цілей і задач, що вирішувались радянською політичною системою («Партія сказала: треба, комсомол відповів: єсть!». В економічній системі панувала адміністративно-командна система.

Рудименти цієї системи відлунюються у політичній системі України до сьогодні.

Але в цілому Україна обрала демократичний тип політичної системи, про що записано в Конституції (ст. 1).

Сьогодні у нас відбувається активний процес становлення нового типу політичної системи, що започатковано у змінах до Конституції 2004 р. і що потребує подальшого їх впровадження на рівні місцевих органів влади та місцевого самоврядування. Вибори 30.09.07. повинні були вирішити яким шляхом піде далі Україна: розширення демократії, чи посилення авторитаризму, але протистояння у Коаліції, протистояння Президента і Прем’єра показали, що політична система України перебуває у нестабільному і невизначеному стані. І з приходом до влади нових політичних сил зміни до Конституції України 2004 р. були скасовані Конституційним судом.

З точки зору існуючої в Україні системи політичних інститутів політична система характеризується як:

- перехідна від неправового до правового типу;

- легітимна для більшості населення (хоча тут питання!);

- перехідна до втілення консенсуальної моделі розв’язання соціальних конфліктів (але зберігається можливість суто конфронтаційної моделі: приклад: позачергові вибори до Парламенту 30.09.07 р.), протистояння у владі 2008-2009 рр.);

- миролюбна, неагресивна по відношенню до інших країн;

- позбавлена власної глобальної системи забезпечення національних інтересів (хоча амбіцій у політичних лідерів були і є: В. Ющенко, вступивши на пост Президента заявив, що ми (нова влада) понесемо демократію у інші республіки бувших СРСР Білорусію і Росію);

- система, яка поки що нездатна забезпечити зростання рівня і якості життя основних верств населення;

- світська;

- cтатизована (одержавлена);

- система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики;

- система з політичним домінуванням певних соціальних верств (нових українців). У Верховні Раді більше 75% - міліонери і олігархи.

Основні напрямки формування і розвитку політичної системи України:

• побудова демократичної, правової, соціальної держави;

• формування і утвердження громадянського суспільства на основі, в першу чергу, створення вагомого і впливового середнього класу;

• подальший розвиток і удосконалення політичних норм, принципів (у несуперечливих правових законах);

• зростання політичної свідомості та політичної культури суспільства і особи;

• удосконалення роботи засобів масової інформації;

• формування політичної системи з визначеною ідеологією та чітким баченням майбутнього України.