Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
141_vitch_st_suspnauk / пол_толог_я / Пол_толог_я. П_дручник. Кравченко.doc
Скачиваний:
8
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
998.91 Кб
Скачать

Завдання для самостійної роботи.

  1. Спробуйте дати оцінку діючої державної влади в Україні з позиції виборця.

  2. Охарактеризуйте революційність «помаранчевої революції».

Тема 6. Політичні режими

План лекції

6.1. Сутність політичного режиму.

6.2. Типи політичних режимів.

6.3. Закономірності переходу від тоталітаризму до демократії.

6.1. Сутність політичного режиму

Засоби й методи реалізації функцій політичної системи та процес здійснення державної влади залежать від того, на яких принципах базується вплив влади на суспільство, яка в державі структура політичних інститутів насамперед інститутів влади, чи є в суспільстві можливість організації партій і яка їх роль у політичному житті, яка форма держави. З урахуванням цих чинників сучасний французький політолог Ж.-Л. Кермонн складовими політичного режиму вважає:

1. Легітимність влади, тут мається на увазі законність державної влади та довіра до неї народу, її спроможність приймати і здійснювати рішення, що відповідають цінностям і інтересам більшості суспільства.

2. Структуру інститутів, через яку може здійснюватися (або не здійснюватися) воля більшості народу.

3. Партійну систему, що являє собою політично організовані сили, котрі представляють і захищають інтереси різних груп громадянського суспільства в державі. Наявність або відсутність партійних систем є, на його думку, визначальною рисою політичного режиму.

4. Форму держави як спосіб її організації та устрою, що включає насамперед організацію верховної державної влади, її органів, які реалізують загальнозначущі інтереси.

Отже, політичний режим можна визначити як сукупність характерних для даного типу держави політичних відносин, засобів і методів здійснення влади, які обумовлюють можливості реалізації прав та свобод людини, захисту інтересів різних класів і соціальних груп як безпосередньо, так і через партійну систему.

Виходячи з цього, всі типи політичних режимів залежно від ступеня суверенітету народу і структури партійних систем можна об'єднати у дві великі групи: демократичні і недемократичні, або авторитарні. Такий підхід дозволяє сформувати загальне уявлення про характер політичного режиму в країні, однак рівень демократичності, її реальність у різноманітті політичних відносин може бути неоднаковою.

Та це не єдина типологізація політичних режимів у сучасній політології. За основу приймаються і інші критерії, у відповідності до яких визначають такі політичні рекомендації.

В основі марксистського підходу лежить принцип класової сутності влади та панівної економічної системи. Відтак режими поділяють на соціалістичні, просоціалістичні (або соціалістичної орієнтації), капіталістичні, прокапіталістичні (або капіталістичної орієнтації) та змішані. Французький політолог М. Дюверже називає такі політичні режими, як: ліберальний авторитарний; демократичний, автократичний і змішаний; монократичний (диктаторський), директорія (колективне правління), комбінований. Правда, у цій класифікації визначити критерій надто складно. Адже тут намішано і відносини володарювання, і форми правління, і якась їх комбінація.

В залежності від соціального складу правлячої еліти політичні режими поділяють на військові (демократичні і диктаторські), цивільні, військово-цивільні, клерикальні, теократичні (державна влада - в руках духовенства, глава держави є одночасно главою церкви); патріархальні (із сильним впливом традиційних політичних інститутів); квазідемократичні, за яких формально існують демократична конституція, представницька влада, політичні партії, які мало чим відрізняються одна від одної, але при цьому порушуються права і свободи людини, не дотримується принцип розподілу влади, надмірно посилюється виконавча влада або влада глави держави.

Такі підходи мають право на існування, однак, мабуть, це в більшій мірі відноситься безпосередньо до характеристики влади, а не в цілому до режиму. Адже влада, хоча і є надто важливим елементом режиму, сама залежить від тих політичних сил, що склалися в суспільстві, політичних відносин, які обумовлюють можливість завоювання влади і її здійснення, а це вже визначальні чинники режиму. Щодо ж марксистської концепції, то вона прийнятна для характеристики способу виробництва, а не для політичного режиму. Так у капіталістичній гітлерівській Німеччині і соціалістичному Радянському Союзі одночасно були однакові тоталітарні політичні режими.