26. Микола Гоголь.

Мико́ла Васи́льович Го́голь (рос. Николай Васильевич Гоголь) (* 20 березня (1 квітня) 1809, Сорочинці — † 21 лютого (4 березня) 1852, Москва) — видатний український російськомовний прозаїк, драматург, поет, історик, фольклорист Російської імперії.

Микола Гоголь в юні роки захоплюється збиранням українських народних пісень, прислів’їв та приказок, готує матеріали до українсько-російського словника. Вперше про Гоголiв-Яновських згадується в Никоновському лiтописi у 1405 році. Дід Опанас розповідав, що його предком був полковник доби Хмельниччини Остап-Андрій Гоголь.

Батько Миколи Гоголя Василь Опанасович Гоголь-Яновський – український письменник. Він всіляко підтримував у пропагував українську народну культуру.

В роки навчання в Ніжинській гімназії вищих наук Гоголь виявив талант до мистецтва, особливо захоплювався музикою та малюванням. Але безперечна пристрасть і обдарованість його знайшлася в любові до театру. Вистави входили в число дозволених гімназистам розваг і Гоголь захопився ними дуже сильно, крім того, він знаходив в цьому допомогу і підтримку батька.

Будучи гімназистом Гоголь продовжує цікавитися справжнім народним життям. Буває у передмістях Ніжина, Магерки, знайомиться з народними звичаями, відвідує селянські весілля, заводить «Книгу всякой всячини або підручну енциклопедію», куди записує замальовки з народного життя, побуту, творчості, які згодом активно використовує у своїх творах.

Український романтизм у творчості М.В.Гоголя

Народні українські традиції, які добре знав і на яких виховувався Микола Гоголь, знаходимо в основі найзначніших творах відомого письменника.

Гоголь також переймається необхідністю класифікації, видання та пропагування українських народних пісень.

Про Гоголеве зібрання народних пісень довгий час було мало відомостей. Знайомі та друзі Миколи Гоголя визначають його не лише як збирача, а й знавця та прихильника українських пісень. Пантелеймон Куліш намагався визначити перелік найкращих, найулюбленіших пісень Гоголя. У своєму дослідженні, з посиланням на фахівців у галузі української творчості Бодянського та Максимовича, склав своєрідний перелік «головних» Гоголівських пісень. Таких він відібрав аж 35, з яких, посилаючись на друзів Гоголя, визначає, що найулюбленішими були: «Ой біда, біда чайці небозі...»; «Ой ходив чумак сім рік по Дону…»; «Ой у полі могила з вітром говорила…». А пісня «Ой у полі криниченька…» була однією із перших, якої Гоголь навчився у дитинстві.

Гоголь вказує на особливу важливість народних пісень для України. Це все і поезія, і історія, і батьківська могила: «… везде в них дышит эта широкая воля козацкой жизни. Везде видна та сила, радость, могущество, с какою козак бросает тишину и беспечность жизни домовитой, чтобы вдаться во всю поэзию битв, опасностей и разгульного пиршества с товарищами. Ни чернобровая подруга, пылающая свежестью, с карими очами, с ослепительным блеском зубов, вся преданная любви, удерживающая за стремя коня его, ни престарелая мать, разливающаяся как ручей слезами, которой всем существованием завладело одно материнское чувство, — ничто не в силах удержать его»

Це захоплення залишилося у Гоголя до останніх днів життя.

Романтизм – головна ознака Гоголівських творів на українську тематику. Почуттєвість та емоціоналізм, або своєрідна «філософія серця», яку у свій час обґрунтував Григорій Сковорода, – це визначний принцип, який сповідує у своєму літературному стилі Микола Гоголь.